Люди Статті

Майстер шкіряних захцянок. Як франківець почав заробляти на хобі (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Рік тому франківець Арсен Галенко звільнився з роботи, бо вирішив, що буде працювати сам – шити шкіряні аксесуари. Нині має понад 10 тисяч підписників в Instagram, кілька сотень постійних покупців і дуже непоганий досвід, пише Репортер.
«Для мене головне, аби шкіра була з нешліфованим лицем, без покриття. Люблю, коли на ній видно природний рисунок», – каже Арсен.
Без сумнівів

У 2019 році Арсен захотів поміняти ремінець на своєму годиннику. І для нього було принципово, аби той ремінець був шкіряний. Але знайти такий, ще й за доступною ціною, виявилося непросто.

«Я почав шукати в інтернеті, – розповідає Галенко. – Знайшов на OLX чоловіка, який займався шкіряними виробами. Але в нього звичайний ремінець коштував 700 грн, і я собі подумав, що це таки дорого. Пішов у магазин «Перехрестя», що на вулиці Тичини, купив там клаптик шкіри й нитку. Голка вдома була. Погуглив і спробував зробити щось схоже на той ремінець, який мені сподобався. Вийшло так собі, але я його досі зберігаю, бо це моя перша робота».

Хоч ремінець вийшов не ідеальний, але ним почали цікавитись колеги Арсена. Спершу один попросив зробити такий і для нього. Потім хтось із дівчат захотів стильний аксесуар і… попав. Хоч він іще не знав, що це стане не просто хобі, а улюбленою справою, заробітком.

«Потім хтось запитав, чи я роблю ремені, – згадує Арсен Галенко. – Я не робив, але знайшов в інтернеті інструкцію та вирішив, що зможу. Потрібна була лише ремінна полоса, пряжка та звичайний канцелярський ніж. Пряжку й ремінну полосу купив. А обробити її великої премудрості не треба, це можна зробити на коліні».

Читайте також: Кози дають морозиво. На сироварні в Долині роблять незвичайний пломбір (ФОТО)

Каже, на перші вироби йшло дуже багато часу. Бо без навичок та професійного інструменту це страшенно важко. Але йому то дуже подобалось, тож, коли хтось просив щось пошити, то не відмовляв.

«Якби я хоч трохи в собі сумнівався, то досі б робив ремінці до годинників, – посміхається Арсен. – А ще я ніколи не брав грошей наперед. Бо, наприклад, попросили мене зробити гаманець, а я до того його не робив. Спробував, людині сподобалось і вона за нього заплатила. А наперед я ж не знаю, що в мене вийде?».

Тим часом клієнтів ставало все більше, адже готові вироби він віддавав майже за собівартістю. А на гроші, що залишалися, купував інструменти.

«Це стало моїм хобі. Але воно мене так зачепило, що де б я не їздив, зі мною завжди був інструмент. Навіть у потягу примудрявся щось робити. Шліфувати, наприклад», – розказує Галенко.

Ото захотілося змін…

А подорожував тоді Арсен багато, адже був старшим піцайоло в одній із франківських піцерій. Робота передбачала відрядження по всій Україні. А завдяки новим знайомствам з’являлися й нові покупці на аксесуари. Але торік Галенку щось «стрельнуло» в голову і він вирішив звільнитися з роботи та займатися тільки шкірою. Це виявилося геть непросто.

«Я відкривав піцерії в інших містах, навчав персонал, – розповідає Арсен. – І дохід у мене був хороший, і клієнтів вистачало. Тоді у мене навіть питання не виникало, кому продати ремінь чи гаманець. А потім звільнився, ще й машина поламалася, а заощаджень ставало все менше. Я тоді сів і думаю: «Арсен, який ти баран!». Серйозно! Я мав зарплату, компанія оплачувала мені всі відрядження, квартиру винаймала, на пальне давала. Жив – як в шоколаді. Але ж ні, мені захотілося змін. Тоді я нічого не хотів, лише вийти на середній рівень нашої місячної зарплати і дякував Богу за кожне замовлення».

Допомогли знайомі, які створили Арсену сторінку в Instagram – «tabala_leather_craft». За його словами, «tabala» – це в перекладі зі старослов’янської – «шкіряна сумка». Це він десь вичитав і йому така назва дуже сподобалась. На сторінці почали з’являтися фото робіт, а ще – нові покупці. Нині там понад 10 тисяч підписників.

«Спершу я купував клаптики шкіри формату А4. Це було дорого, але купити великий шмат було ще дорожче, а якихось великих замовлень в мене ще не було, – каже Арсен Галенко. – Але я все порахував і таки наважився купити цілу чорну шкіру. Потрохи-потрохи і вона розійшлася. Зараз замовляю матеріал тільки оптом – шкури та фурнітури. Маю трьох постачальників. Купив спеціальне обладнання, а недавно і гравіювання почав робити».

Читайте також: Там заправляють коти. У Франківську подружжя відкрило незвичне кафе (ФОТО)

Сьогодні майстер працює із шкірою чотирьох видів: краст, сrazy horse, рослинне дублення та юхта. Доступні всі кольори, хоч, каже Арсен, найбільш ходові – чорний, коричневий та «коньяк».

«Для мене головне, аби шкіра була з нешліфованим лицем, без покриття. Люблю, коли на ній видно природний рисунок. Десь навіть може бути подряпина, я не вважаю, що то брак, – говорить Арсен. – Оскільки я використовую не машинний, а ручний шов, то беру шкіру мінімум 1,4 мм. Один раз брав 1,2 мм, бо це було специфічне замовлення. А з тоншою шкірою працюють лише майстерні, де прошивають машинкою, але вони використовують підклад. А я підклад не використовую взагалі – нема необхідності».

Ідеї підкидають клієнтки

За словами Арсена, нині його покупці – виключно жінки, які купують подарунки своїм коханим. Каже, клієнтів-чоловіків може порахувати на пальцях однієї руки. Хоч жіночих аксесуарів в асортименті безліч: ремені, сумки, гаманці, косметички, картхолдери. А віднедавна – розкішні шкіряні корсети й портупеї.

«Багато жіночих речей в мене з’явилося завдяки моїй знайомій – Тані. Вона проводить всякі жіночі марафони, – пояснює Галенко. – І от вона мені якось каже, щоб я пошив корсет, бо то дуже красиво. Я бився в груди і казав, що не буду то робити, бо для цього треба купити спецобладнання. Але спробував, і дівчатам то дуже зайшло».

Взагалі, каже Арсен, усі нові вироби – це втілення ідей його покупців. Так, нещодавно до нього звернулася жінка, яка замовила косметичку з білої шкіри. Хотіла, аби та була копією її старої косметички, ще й з оригінальною фурнітурою.

«Казала, шо обдзвонила купу майстрів у Франківську, і ніхто не хотів братися. І я розумію чого – це не вигідно, – говорить майстер. – Аби зробити копію, треба було розпороти оригінал. І страшно було то робити, бо ж раптом замовнику не сподобається? Ще й шкіру білу тоненьку довелося замовляти, бо там вигини специфічні. Але тепер я маю викрійку, купу білої шкіри й досвід».

Читайте також: Володарка часу. Єдина на Прикарпатті годинникарка живе у Снятині й наводить столітній дзиґар на ратуші (ФОТО)

Взагалі, викрійки – то окрема історія. Бо вони потрібні для кожного нового виробу, а це дорого. Наприклад, викрійка на сумку вартує 15-20 доларів. І купляти її, якщо виріб індивідуальний, не надто вигідно. Але бувало, що люди самі купували викрійку, а Арсен відшивав їм виріб.

«Пам’ятаю, як жінка замовляла сумку для чоловіка-байкера. Мені викрійку недоцільно було купувати, бо це не товар, який можна відшивати серійно. Але вона захотіла й сама купила викрійку, – розповідає Арсен. – Дуже багато людей просто присилають мені фото і кажуть, що вони хочуть щось схоже. От, недавно пише мені людина, що хоче сумку. Скинула фото трьох сумок. Щоб замок був, як на одній, клапан на магніті – як у другій, а кишеня – як в третій».

При цьому, говорить, він ніколи не робив двох однакових аксесуарів. Адже, замовляючи виріб, людина сама обирає шкіру, фурнітуру й навіть колір нитки.

«Я свої роботи не штампую, – каже Галенко. – Єдине, якось одна пані замовила кілька бананок у різних кольорах і близько 20 ременів. Це в мене було перше таке оптове замовлення. Ця жінка живе в Німеччині, має в Дюссельдорфі свій манікюрний салон і, наскільки я зрозумів, продавала мої вироби своїм клієнтам».

В середньому від замовлення виробу до того, як він уже потрапляє до власника, проходить 3-4 дні. Це якщо щось невелике: гаманець, ремінь, портмоне, картхолдер. На сумку, відповідно, потрібно чекати трохи довше. Але, зважаючи на якість, ціни демократичні. От, у мене скоро з’явиться жовта сумка-бананка.

Авторка: Ірина Гаврилюк
Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.