На позачерговій сесії міськради, яка була 13 квітня, депутати проголосували за перейменування 25 вулиць Івано-Франківська, які були названі на честь російських та радянських культурних діячів. Натомість нині вони перейменовані на честь відомих українців.
Зокрема, представників УПА, які мали стосунок до Франківська. Також – на честь героїв нинішньої російсько-української війни. Нові вулиці ще не мають табличок і вказівників, але на картах Google вони є, пише Репортер.
Репортер вирішив започаткувати рубрику #Нові вулиці. Тут ми будемо щотижня знайомити франківців і гостей міста з перейменованими локаціями. Розповідати про історію кожної вулиці, показувати цікаву архітектуру та радити, що тут корисного можна знайти. І звісно ж, – розкажемо про людину, на честь якої її назвали. Аби знали й запам’ятовували.
Починаємо з вулиці Михайла Мулика, (раніше – Гаркуші), що біля залізничного вокзалу.
Ще перед тим називалась Романовського. Вікіпедія пише, що на картах міста вулиця вперше була нанесена у 1877 році. Мечислав Романовський був польським поетом, учасником повстання проти російської імперії 1863 року. Народився у селі Жукові, навчався у Станиславівській гімназії.
За часів ЗУНР вулиця мала ім’я Лесі Українки, але з 1919 року поляки повернули першу назву. Під час німецької окупації названа іменем Коновальця.
У 1944 році радянська влада перейменувала вулицю на Гаркуші. Микола Гаркуша був полковником червоної армії, брав участь у вигнанні нацистів зі Станиславова. При масовому перейменуванні в 1990-х вулиця Гаркуші лишилась — насамперед через те, що полковник був українцем, народився у Черкасах.
Цього року, 13 квітня, вулицю перейменували на честь вояка дивізії «Галичина» Михайла Мулика.
Михайло Мулик народився у селі Горожанка, що на Тернопільщині. До Станиславова переїхав у 1958 році, після заслання.
Молодим хлопцем він записався до української дивізії «Галичина», пережив битву під Бродами та радянський полон.
У 2017 році йому присвоїли звання почесного громадянина Івано-Франківська. Михайло Мулик помер два роки тому. Дев’ять місяців не дожив до 100 років.
Після нього лишилися книги про дивізійників, про їхню боротьбу, які він писав та видавав разом з побратимами.
Більше читайте про Михайла Мулика у матеріалі «України до хати не принесуть».
Досить шумна, але водночас затишна вулиця Мулика нині зеленіє, квітне бузком і каштанами. Тут завжди людно, бо поруч вокзал.
Якщо трохи сповільнитися, то можна зауважити красиві архітектурні елементи на будинках. Наприклад, австрійська кам’яниця на перехресті вулиць Франка й Мулика. Другий поверх будинку тримають опори у вигляді чоловічих і жіночих фігур.
Цікаво, що цей будинок має цікаву легенду. Його збудував купець Рейслер у 1914 році, перед Першою Світовою війною. І він обійшовся власникові в суму, яка дорівнювала вартості однієї цигарки.
А тут ще одна легенда кам’яниці, вже сучасніша: Легенди Станиславова/Івано-Франківська. Ремонт з пригодами
На іншому боці вулиці вирізняються ще дві кам’яниці тих часів. От, відреставрований двоповерховий будинок 1904 року. Будували її для Юзефа Вайсгауса – заступника присяжного судді. Нині тут прокуратура. Майже поруч є ще один цікавий одноповерховий «міщанський» будиночок з ґанком, який схований за живим зеленим парканом.
На цій вулиці знаходиться обласний архів, почесне посольство Угорщини, магазин спортивного спорядження, а також піцерія, доставка суші, продуктові та промислові магазини. Усе з новими й сучасними вивісками. З-поміж усього в очі кидається стара дерев’яна табличка – «Ремонт взуття». Ця майстерня – старожил. Уже понад 30 років пан Василь ремонтує взуття для франківців.
Каже, перейменування вулиць це добре, але вважає, що не на часі.
Хіба немає більше нагальних питань? – запитує, не відволікаючись від роботи, пан Василь. – Все одно до багатьох людей усе нове туго доходить. Наприклад, за совітів була вулиця Московська, то старожили називали Бельведер. А коли зробили Бельведерську, то кажуть – Московська. Такі наші люди. Але, напевно, мої онуки вже тої москви не знатимуть і це добре.
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.