Погляд Статті

Максим Карпаш: Пандемія радянщини в освіті

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Українська система наразі у скруті. Разом із тим, зі слів очільників від освіти, чуємо про її високий, чи не світовий, рівень, про вагомі наукові досягнення та прориви. Чуємо багато чого іншого – вислови явно списані з методичок радянської доби. Та без визнання проблеми перейти до її вирішення неможливо.

І ось маємо черговий доказ, що наразі й до визнання стану речей ще доволі далеко,  пише Репортер.

Принизливе для усіх призначення Сергія Шкарлета міністром освіти та науки минулого тижня неможливо коментувати без сліз. Можна довго та смачно клеймити цього пана – і це вже зробили та ще багато разів зробить хтось інший. А я зупинюсь на тому, чого бракує у цій історії та можливих причинах. Спробую описати власні вимоги до міністра освіти та процедури його відбору.

Почнімо з процедури. Дуже б хотілось, аби на цю посаду був відкритий прозорий конкурс. Щоб добору передувало оприлюднення та громадське, експертне обговорення пропонованих кандидатами на посаду стратегій і візій системи розвитку освіти. І там би мала бути презентована команда – міністр є особою політичною, а виконавці визначатимуть темп та реалістичність проголошеного курсу. Чого бракує українській системі освіти та науки – інтеграції у міжнародний простір, відповідності змісту освіти реаліям економіки та суспільства, цифровізації та гнучкості у критичні моменти (наприклад, під час пандемії). Перелік далеко не вичерпний. Хотілось би почути від бізнесу та національних академій наук, наскільки їх влаштовують програми кандидатів. Підозрюю, їх просто не питали.

До теми: Максим Карпаш: Початок нової етики

Тепер про особистість. Кандидат на таку публічно чутливу посаду повинен мати криш­талеву репутацію. Це важливо, адже якісна освіта неможлива без довіри. Фігура першої особи галузі є знаковою, з нею зустрічаються інші перші особи галузей, керівники дипломатичних місій, закордонні колеги. Уявіть собі, що у будь-який колектив директивно долучають особу з кримінальним минулим. Чи складно передбачити, якою буде атмосфера у колективі?

Уявіть «співпрацю» нашого міністра з профільним комітетом парламенту (який не погодив його призначення), керівником Націо­нального агентства із забезпечення якості вищої освіти Сергієм Квітом (етичний комітет якого підтвердив наявність плагіату у працях Сергія Шкарлета), ректорами ряду провідних університетів (які публічно виступили проти такого призначення), міністрами освіти та науки інших країн. Нагадаю, плагіат у системі вищої освіти – це просто злочин, за нього позбавляють посади, а не призначають. І це дуже недобрий сигнал для наших партнерів за кордоном.

Читайте також: Максим Карпаш: Стежки й доріжки

Та справа навіть не в особистості – хоча в нашому випадку склалося враження, що Офіс Президента України «продавив» на посаду міністра щонайменше лауреата Нобелівської премії. Для повноти картини зазначу, що формальні показники у міністра в порядку – але тільки формальні.

Думаю, що така ситуація стала можливою через винятково негативний радянський спадок системи освіти, відсутність хороших кандидатур і неприйнятність завдань, поставлених перед міністром. Тримаймося – кажуть, що найтемніший час перед світанком.

Максим Карпаш, професор ІФНТУНГ
Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.