Російсько-окупаційні війська здійснили спробу захопити позиції українських військових в районі Авдіївської промзони, атаку було відбито, однак ситуація залишається напруженою

Хтось, може, скаже, що для країни це дрібниці, а головне — війна, корупція, інші важливі речі. Які нічні клуби, які нетверезі співи? Але ми не вважаємо це дурничкою. Які пісні співає молодь, так вона себе й ідентифікує. А з чого раптом ґвалт, зараз розкажемо.

“Найскладніше було себе поховати. Будучи живим, втратити життя. Варіанту, що ми вийдемо звідти живими, навіть у думках не було. Дзвонили до рідних, прощалися, — пригадує Василь Кузьмин. — Коли ховаєш себе заживо, тоді втрачається будь-який страх”

Здавалося б, під час Різдвяних свят треба пробачати всі образи й починати новий рік з чистою совістю. Але цього правила дотримуються не всі. А дехто навіть вважає, що це період, коли навпаки можна з легкістю когось обдурити, щось вкрасти. Тому, незважаючи на свята, роботи в поліції не дуже поменшало. В середньому за добу мають десь 400 викликів…

«Тут свят нема. Для мене головне зараз, що в мене вдома, — каже Андрій. — Радий, що рідні можуть спокійно святкувати, зустрічати Новий рік і Різдво. А я не можу, бо я на війні. Ми тут саме для цього — бережемо їхні свята».

Наприкінці 1866 року у львівській друкарні Корнелія Піллера вийшло видання із довгою назвою — «Галичанин, суспільний календар на рік панський 1867, який є роком звичайним, що має 365 днів». І була там стаття краєзнавця Антоні Шнайдера зі статистичним оглядом міст і містечок краю. ..

Сергій Батрамєєв з позивним «Август» побував у найгарячіших точках війни на Донбасі. Втратив чимало друзів і навіть потрапив у полон до терористів. Але готовий воювати далі. Каже, страшно лише з початку.

«Я був весь чорний. З вух, рота, носа —кров. Говорити не міг. Хлопці, коли мене побачили живого, почали плакати, — пригадує чоловік. — Вони ж бачили, як мене відкинуло в бункері. Думали, що я вже на тому світі. Та я й сам думаю, що вже там був».

Завтра міська рада має приймати бюджет на 2017 рік. Напередодні голосування «Репортер» дізнався, на що міська влада вирішила витратити гроші платників податків.

Днями Україною прогримів шокуючий випадок. Мати залишила двох малюків замкненими у квартирі на дев’ять днів. Даниїл, якому не виповнилося ще двох років, через шість днів помер від голоду. Коли дітей знайшли, у його сестрички Ані вже почали відмовляти внутрішні органи. Усі ці дев’ять днів діти плакали, намагалися вибратися, та ніхто з сусідів чи родичів не бив на сполох… Чи могло б таке статися у Франківську?

«Нам колись розповідали про дію нейтронної бомби, яка знищує все живе і залишає тільки будівлі. То там так і виглядало. Порожнє місто з залишками людської цивілізації, — каже Сергій Мельник. — У полях гриби повиростали з шапками, як відра. А стебла пшениці гнулися від ваги колосків. Такого я в житті не бачив».

Героїня цього матеріалу – одна з легендарних волонтерок. Без жодних статусів, будь-яких нагород і привілеїв вона два роки допомагає хлопцям на фронті.

Лише канцелярія апарату міськ­виконкому щорічно на обслуговування комп’ютерної техніки та папір витрачала понад 285 тис грн. «Якщо додати ще інші структурні підрозділи і комунальні підприємства, то, думаю, сума складе точно більше півмільйона гривень. Ці гроші можна спрямувати на більш суттєві речі, ніж порошки, папір і ксерокопіювання», – говорить програміст.

Заяви Дмитра Сідлярчука про відмивання мільйонів у Снятинському будинку-інтернаті закінчилися тим, що його просто підірвали на власному подвір’ї. Що ж насправді ховається за стінами скандального закладу для дітей-інвалідів?

Три роки минає з початку Революції Гідності. Майдан мав мільйони облич, голосів і персональних історій. Але час іде, навіть найяскравіші моменти губляться у буденній рутині, емоції притуплюються. Тому хочеться зібрати спогади, розповісти ще не розказані історії, аби пригадати себе такими ж натхненими, відважними, безкомпромісними. Навіщо? Щоб залишатись людьми.