Виходу немає

Входу – теж. Інваліди на Прикарпатті часто не можуть просто вийти з квартири чи дістатися до необхідного закладу. А за інформацією головного управління праці та соціального захисту населення Івано-Франківської ОДА, в області проживають майже 9 тисяч осіб з ураженням опорно-рухового апарату…

Прокурор республіки

Мешканці Івано-Франківська Ользі Боратюк щодня доводиться відправляти свого онука Романа Винника до навчально-реабілітаційного центру. Спершу вона вивозить його в інвалідному візку на сходову клітку, потім виносить стілець, на який пересаджує 15‑річного хлопчину, вивозить візок на вулицю і чекає, щоби хтось підійшов і допоміг. Юнака, який уже важить як доросла людина, треба знести – самій бабусі це не під силу. «Хтось та й поможе, – каже пані Ольга. – Якщо перехожі не пропонують самі, то я прошу сусідів. Як коли…».

Роман від народження хворіє дитячим церебральним паралічем – дисплазією нижніх кінцівок. Навчально-реабілітаційний центр відвідує з радістю. Там він здобуває знання, спілкується з однолітками. «Ромко – розумна дитина, – з гордістю розповідає про нього бабуся. – Ми називаємо його прокурором республіки. Не подумайте, що я хвалюся, але з ним можна поговорити на будь-яку тему: мову, літературу, історію, біологію. Гірша ситуація з математикою, бо свого часу він її запустив».

А запустив Роман деякі предмети не просто так. Сталося це через те, що юнакові важко виходити з хати. Особливо взимку. Тож саме зараз він сидить удома. Правда, не лінується, а вчиться – телефонує до дітей, дізнається, що вони вчили, самотужки наздоганяє науку. Ще читає все, що потрапляє під руку, – від якихось інструкцій до енциклопедій».

«Якщо я не відвідуватиму центр, – бідкається Роман, – то мене лишать у восьмому класі на другий рік». Бабуся заспокоює, каже, що цього не станеться, бо він багато вчиться вдома. А сама ледь не плаче разом із внуком: «А в чім моя вина? Це ж не від мене залежить, – виправдовується жінка. – Він дуже важкий, я не можу його нести на собі».

Безбар’єрне Прикарпаття

Не дивно, що дитина так прагне навчання. Заклад, кажуть фахівці, є хорошим. Головний спеціаліст міського управління освіти і науки Ігор Валько говорить, що основна вимога до навчально-реабілітаційного центру – забезпечити належні умови для відновлення здоров’я, соціальної адаптації, професійної орієнтації дітей, які мають певні функціональні чи психічні захворювання.

Наразі в центрі навчаються 158 дітей, він поділений на два різні приміщення (перше – на вул. Гната Хоткевича, друге – на вул. Військових Ветеранів) і 20 класів. Тут учні здобувають середню освіту, відвідують профорієн-таційні гуртки. Звісно, якщо дозволяє здоров’я.

«Для дітей, які не можуть пересуватися самостійно, є спеціально обладнаний транспорт і розроблений маршрут, – каже Валько. – Автобус довозить дітей з мікрорайонів міста до школи, а після закінчення навчання їх відвозять додому. В автобусі є відповідний мостик, щоб можна було заїхати коляскою».

За словами Ігоря Валька, на Івано-Франківщині діє програма «Безбар’єрне Прикарпаття». Нею передбачені заходи, пов’язані із встановленням пандусів. «Прав-да, в першу чергу це стосується громадських місць, – говорить Валько. – Окрім цього, наскільки я знаю, нинішня міська влада вимагає від забудовників, щоб усі новобудови були обладнані пандусами».

Купа паперів

Ольга Боратюк каже: проблема в тому, що сходи до її будин-ку (вул. Тисменицька, 248) надто високі та стрімкі. Тобто навіть якщо там і побудувати пандус, то він навряд чи допоможе. Є й інший варіант – «пробити» вхід з іншого боку (для цього потрібен проект) і полагодити ліфт (вони живуть на другому поверсі). Але зробити це не просто. Більше того, до кого звертатися і в кого просити допомоги, жінка наразі просто не знає. Та й зневірилася вона вже…

Ольга Боратюк розповідає, що свого часу працівниця управління праці та соціального захисту пообіцяла їй видати велосипед, облаштований спеціально для таких дітей. Потім їй сказали, що таких роверів у них нема, а треба принести цілу купу різних паперів. «Нащо мені приносити папери, якщо велосипедів і так немає? – обурюється жінка. – Та мені морально важко туди ходити, бо вони там дуже агресивні, кричать на людей».

Був і інший випадок. «В газеті була стаття від Катерини Ющен-ко, там пропонували написати їм листа, описати проблему. Мовляв, вони допоможуть, – розповідає пані Ольга. – Я написала їм про хворобу і попросила допомоги. У відповідь прийшов журнал «Радість дитинства». На цьому допомога від Катерини Ющенко закінчилася».

Програма доступності

Заступник міського голови Зінаїда Федорук каже, що в Івано-Франківську є комісія, яка займається доступністю громадян до потрібних їм закладів (культурних, лікувальних, освітніх). Головує там перший віце-мер Зіновій Фітель, а до складу комісії входить багато дотичних до проблеми служб.

Щороку ми передбачаємо та використовуємо кошти на програму доступності, – говорить Федорук. – Зокрема, встановлюємо пандуси в різних місцях Франківська за індивідуальними заявками мешканців. Люди звертаються, виїжджає комісія, вивчає проблему, потім управління ЖКГ будує пандуси за кошти, які ми виділяємо з програми».

Зінаїда Федорук певна, що допомогти Романові Виннику реально. Для цього треба спершу написати заяву на ім’я міського голови чи когось з його заступ-ників. Далі відповідні служби виїдуть на місце, обстежать питання, складуть кошторис і включать його до програми. «Я не можу сказати, що сьогодні дадуть гроші, але проблему вирішити цілком реально. Бо якщо ми не знайдемо коштів, то шукатимемо спонсора», – каже Зінаїда Федорук. За її словами, головне – чітко викласти в заяві всі аргументи, пов’язані з проблемою, залишити конкретну адресу та телефон. «Якщо з’ясується, що приміщення треба переробляти, то це буде складніше, адже тягне за собою масу різних проектів, – пояснює заступник мера. – Потім питання затверджується та виноситься на виконком. Якщо ж проблема тільки в пандусі, то все буде значно легше».

До теми

За інформацією головного управління праці та соціального захисту населення Івано-Франківської ОДА в області проживає 8837 осіб з враженням опорно-рухового апарату. Голова Івано-Франківської обласної державної адміністрації Михайло Вишиванюк ще у 2003 році видав розпорядження про «Заходи щодо реалізації в області Програми забезпечення безперешкодного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об’єктів житлового та громадського призначення». Цим розпорядженням було затверджено перелік об’єктів житлового та громадського призначення в області, які підлягали першочерговому обладнанню допоміжними засобами для пересування таких людей.

Перелік передбачає пандуси в: об’єктах охорони здоров’я (лікарнях, поліклініках, аптеках з обслуговування пільгових категорій), закладах торгівлі площею понад 300 кв. м, об’єктах громадського харчування, якщо їхня місткість становить понад 100 місць, закладах побутового обслуговування, потужністю понад 10 робочих місць, будинках місцевого самоврядування тощо.

Втім, попри те, що відтоді минуло понад шість років, мало що змінилося. Адже пандуси у закладах соціального захисту населення та лікувальних закладах (та й то не всіх!) – величезна рідкість. Цікаво, скільки треба років, аби виконати все, що написано?