Микола Волков За що ми любимо рідне місто? Красиві фасади старовинних будинків, камерний центр, де все поряд, затишні кав’ярні, мальовничі скверики… Це своєрідні візитівки Івано-Франківська, те, чим пишаються і показують усім гостям міста. Та є інший бік обласного центру Прикарпаття. Його можна торкнутися, тільки проживши у місті якомога довше. Та ця неповторна чарівність поступово зникає, як зникає за стінами новобудов старий Станиславів.
Нещодавно, проходивши повз одну з кращих новобудов Франківська, побачив страхітливу картину. Колись чудовий тихий дворик в історичному центрі міста зараз зруйнований, мов після бомбардування. Розруха просто неймовірна. Одна зі стін класичної триповерхівки лежить купою на землі, будівля заростає зеленню і нікого це не хвилює.
Робітники, які працюють на новобудові поруч, спокійно навалили у дворі будматеріали, перетворивши його на стихійний будмайданчик. Покинутий будинок став зручним місцем для вгамування природних потреб… Ще зовсім недавно тут було життя, німим нагадуванням про нього на балконі залишилося самотнє крісло. А над усім цим гордо височіє золотий купол ратуші з державним прапором на ньому, вона знаходиться через квартал.
Чому те, що старе, нікому не потрібне? Чому зручніше довести перлини міста до такого стану і потім вгатити тут модернову кам’яницю? Ми ж бо втрачаємо останні куточки, де можна естетично відпочити від вінегрету, у який поступово перетворюється Івано-Франківськ. Чому немає порятунку від рагулів, які допускають це і не розуміють, що для міста, заснованого більше трьохсот років тому, такі місця є просто безцінними? Вони ж бо несуть у собі спадок предків, неповторну енергетику, яку можуть зберігати століттями тільки міста.
Але такі питання є риторичними, адже Станиславів у сакральному значенні цього слова вже давно приречений на повільну і мовчазну смерть. І поколінням, що прийдуть за теперішнім, неможливо буде відновити знищений дух віків, бо він накопичується не одне століття.
Comments are closed.