Війна

Перетягування руїни

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Поки місто, область і власник палацу Потоцьких жонглюють офіційними листами, архітектурна пам’ятка продовжує руйнуватися Андрій Філіппський   Плюс прокуратураМинулого тижня в місті знову згадали про палац Потоцьких. Відділ охорони культурної спадщини ОДА передав до міської прокуратури протокол про притягнення до відповідальності власника архітектурного комплексу — ТзОВ «Карпатська нафтова компанія». У цьому документі стверджується, що компанія не виконала умов припису, який обласний відділ охорони культурної спадщини видав у серпні минулого року. Припис вимагав «термінового вжиття відповідних заходів по належному утриманню комплексу пам’ятки культурної спадщини, її збереження та приведення до відповідного технічного та естетичного стану». Термін виконання — до 30 грудня.

У свою чергу, «Карпатська нафтова компанія» 21 січня, за день до написання протоколу, передала в облдержадміністрацію лист, де пояснила, чому не був виконаний той припис. Основна причина, яка вказується в документі, — місто не дає в оренду землю під палацовим комплексом, тому проводити там будь-які роботи незаконно, а відповідно, й ризиковано матеріально й фінансово.

За словами заступника прокурора Івано-Франківська Ан­дрія Новосельського, ще зарано говорити про конкретні дії прокуратури у цій справі. Закон передбачає місячний термін на проведення перевірки. Якщо вона підтвердить наведені у протоколі факти, результатом буде судовий позов. І гіпотетично найгіршим рішенням суду для нинішнього власника комплексу може стати навіть відчуження майна.

 

Паперові суперечки

Не будемо втомлювати читача довгим переліком адміністративних та правових рухів навколо палацу. Про це з 2004 року вже написано та наговорено багато. Приватизація, помаранчева революція, загальне обурення, суди, комісії, ініціативні групи, прес-конференції, статті та офіційні листи. Просто спробуємо розібратися: кому нині належить комплекс? Юридично — ТзОВ «Карпатська нафтова компанія». А земля під ним? Місту Івано-Франківську. Натомість, нагляд за станом пам’ятки, згідно з законом, здійснює обла­сний відділ охорони культурної спадщини і тільки він. Отже, фактично маємо трьох власників одного об’єкту, котрий руйнується протягом восьми років. Область вимагає, власник не може, бо місто не дає.

«Вони («Карпатська нафтова компанія» — ред.) у 2007 році подали клопотання про передачу комплексу до комунальної власності міста — ми прийняли на сесії міськради відповідне рішення, — каже перший заступник міського голови Зіновій Фітель. — Надіслали їм листа з проханням оформити акт прийому-передачі. Цього вони не зробили. Якщо передумали, то могли хоча б офіційно повідомити. Те рішення сесії є дійсним чи ні? Ми ніби вже прийняли від них приміщення. Тоді під що виділяти землю?».

Цікаво, що майже ідентичну історію розповідає начальник відділу охорони культурної спадщини ОДА Андрій Давидюк. Ще раніше, у 2006?му, «Карпатська нафтова компанія» вже пропонувала палац області. ОДА погодилася, навіть створила для цього комісію, але до конкретики — акту-прийому передачі справа не дійшла.

Виглядає на те, що змучений судами й розмовами інвестор просто пропонував куплене ним майно всім по черзі. Втім, остаточно чомусь так і не віддав нікому.

 

У пошуках власника

А що ж про це «Карпатська нафтова компанія»? Адреса на офіційних бланках є — вулиця Петлюри, 10. Номера телефону нема. Міські довідкові служби такого підприємства не знають. Знаходимо телефон в Інтернеті — ніхто не бере трубку. Беремо контактний номер компанії в ОДА — на іншому кінці проводу жіночий голос каже, що це «Моноліттрансбуд», а про «Карпатську нафтову» вони нічого не знають.

Через декілька рук, правдами й неправдами знаходимо мобільний номер людини, котра підписувала від компанії документи щодо палацу, — пані Ірина Максимів. Вона стверджує, що вже не має стосунку до цієї історії й не може нічим допомогти. І, хоча, в редакції лежить копія доручення щодо її повноважень, датована кінцем січня цього року, ми змушені вірити. А може й справді? Адже, надворі — криза, людей звільняють пачками…

В принципі, завжди можна поїхати напряму до офісу Петлюри, 10 — це міський м’ясокомбінат. Охоронець на вході каже, що такі орендарі в них є. Пробує зателефонувати за внутрішнім номером, повідомити про прихід журналіста. Вгадайте, що було далі? Правильно — нікого немає вдома. Хоча, за словами того ж охоронця, якась жінка час від часу в офіс приходить.

Утім, стверджувати, що представники «Карпатської нафтової компанії» ховаються від преси, — занадто. Може, їм це все просто не в голові.

 

Європа чекає руху

У 2005 році Україна запропонувала Раді Європи (РЄ) міжнародну програму під довгою назвою «Київська ініціатива для демократичного розвитку через культуру Вірменії, Азербайджану, Грузії, Молдови та України» (2006?2009 рр.)». Програма має допомагати означеним країнам у питаннях культурної політики, культурної спадщини, туризму (теж культурного) та кінематографії. Європа згідна давати гроші на конкретні проекти. Координатор — Міністерство культури України. Один проект, кінематографічний, уже втілений в життя. У списку пілотних також «Винні шляхи» (Крим, Закарпаття) та «Відновлення міст» (Львів, Івано-Франківськ).

За словами Ігоря Панчишина, одного з ініціаторів програми в нашому місті, проект передбачав роботи саме в багатостраждальному палаці Потоцьких. Рада Європи була готова виділяти по 200 тисяч євро протягом двох років, якщо їй представлять відповідний проект, і якщо Україна долучиться до фінансування бюджетними коштами — хоча би 20?% від європейської суми.

У 2008 році проект відправили до РЄ. Швидкі на підйом європейці прийняли його. Втім, Україна не заклала свою фінансову частку в бюджет, і на цьому все знову стало. І, до речі, РЄ не образилася, не відступила й не забула — вони ще чекають…

 

P. S.

Історична спадщина є однією із так званих вічних тем. Про це можна говорити роками. Майже усі все знають, добре розуміють, щиро зітхають. Втім, зазвичай, лише дуже обмежене коло істориків?археологів?архітекторів?краєзнавців чи якихось там інших романтиків переймається цим серйозно. Ходять по інстанціях з проектами, шукають кошти та підтримку. Майже завжди — марно. Тому що бізнесменам важливіша рентабельність, владі — вибори та піар, а громада спостерігає за ро­звитком подій.

Втім, вибачте за ліричний відступ, повернемося до палацу Потоцьких. Шановна владо міста та області та не менш шановні уповноважені представники власника-інвестора! Редакція «Репортеру» пропонує вам нарешті зібратися докупи та домовитися: чий він — палац, і що з ним робити. Готові надати приміщення для переговорів, каву-чай гарантуємо. Думайте швидше. Бо палац розсипається на очах, і скоро не буде, що ділити.

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.