Без категорії

Слідами старого Станиславова. Флоріанка

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Будинок з австрійської поштівки нині майже не змінився. Але одразу впізнати його трохи проб­лематично. Чому? Та бо змінилося середовище.

szydlowskogo_strach_tow
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького

IMG_8029

На поштівці – кам’яниця на Грушевського, 7. Тепер тут фізіологічний корпус медуніверситету. А на початку минулого століття будинок називали «Флоріанкою». Втім, усе по черзі.

У травні 1900 року в Станиславові відкрилась філія краківського товариства взаємних убезпечень «Флоріанка». Тепер такі товариства називають страховими. Попервах організація не мала власного приміщення і винаймала кілька кімнат в будинку, що нині має адресу Чорновола, 1. Свою діяльність страховики почали із креативної рекламної компанії. Наприклад, місцева газета писала, що у новому закладі працюють 30 службовців, переважно неодружені кавалери. Спрацювало – клієнтки повалили валом.

Справи у товариства пішли настільки вдало, що його керівництво замислилось над побудовою власного дому. Його зведення розпочалось у липні 1903-го, а завершилось у наступному році. Дату будови й сьогодні можна бачити на мозаїчній підлозі при вході. Проект розробив відомий архітектор Ян Кудельський, який надав кам’яниці риси функціоналістичного модерну. Нова нерухомість обійшлась страховикам у кругленьку суму – 115 тисяч корон, не рахуючи вартість землі.

Дах нового будинку прикрашав (та й зараз прикрашає) хвилеподібний аттик із доволі експресивними маскаронами*. Їх, за ескізами все того ж Кудельського, виконав львівський скульптор Петро Гарасимович.

Головний вхід містився у наріжній частині будинку. У цьому місці аттик значно вищій, і там на поштівці читається якийсь рельєфний напис. У перекладі з польської – «Товариство взаємних убезпечень у Кракові».

Перед початком Другої світової, а саме 1 липня 1939 року, у кам’яницю в’їхав новий господар – Станиславівське повітове староство, яке до того поневірялось по орендованих приміщеннях. Повіт це, звісно, не воєводство, а все ж таки начальство. Аналог сьогоднішнього районного. Що було в будинку за перших совітів – невідомо, а при німцях там теж працювали повітові чиновники.

Після війни у Станіславі відкрився медінститут. Його корпуси були розкидані по місту. З 1951 року один з них, фізіологічний, розташувався у колишній «Флоріанці». Там же й нині розташована студентська їдальня, яка славиться низькими цінами і доволі популярна серед офісних працівників центру Івано-Франківська.

Що ще цікавого можна розгледіти на старій поштівці? Наприкінці сучасної вулиці Василя Вишиваного (тоді вона називалась Яховича) стоїть пам’ятник Міцкевичу з білого каррарського мармуру. За ним бачимо дві вежі із цибулеподібними куполами. Це поступова синагога Станиславова. Майже весь правий бік світлини займає невисокий парканчик. На його місці тепер Райффайзен Банк Аваль. Коли робили фото, там був пустир. Але ділянка порожніла недовго. Восени 1907 року вулиця Яховича прикрасилась імпозантною кам’яницею Австро-Угорського банку, який є «предком» Авалю.

Напис на аттику, той, що про убезпечення, нині відсутній. Важко сказати, хто його знищив. Може, це були совіти, які ретельно стирали сліди усього польського в завойованому краї. А може, він зник під час ремонту, коли колишню страхову установу адаптували під потреби староства.

А ще на сучасному фото – купа машин. Таке враження, що вони там завжди. Ранком чи ввечері, у будні чи вихідні – вулиця Вишиваного щільно забита легковиками…

* Маскарон – вид скульптурної прикраси у формі голови людини, тварини чи фантастичної істоти.

1 Comment

  1. Станіславський

    Так, дійсно машини звідти не забирають, мабуть і на ніч. Вигідно- безкоштовеа парковка. Але є неточність, крім вулиці Вишиваного, вона продовжується по при голубі профспілки та теперешню філармонію, повертаючи доходить до бувшого будинку офіцерів. А взагалі павутиння приватного транспорту охопило усі центральні старовинні вулички- наслідки цивілізації чи лінність та недолугість місцевого населення, яке має круті, на їх погляд “тачки”. Уявіть собі день, коли у центрі сучасного міста стане просторо та чудово, як на першому фото- співати хочеться! Тож коли заспіваймо, панове? А з приводу цієї будови, заходячи до неї одразу відчуваєш якесь чуття поваги до старовини. Ще пам’ятаю, коли я був малим, заходив туди знайомий дядько (він жив у будинку 37,тепер Незалежності). Але заходив в цей будинок, де вже був медфакультет, з вулиці К.Маркса через хвіртку зеленої брами. Я чекав зовні, на вулиці. Коли звідти він виходив то виносив декілька пляшок, як тоді казали “бархатного” пива. От це я і запам’ятав, але що там було та звідки пиво, незнаю. Але це факт!

Write A Comment