Без категорії

Голі та не смішні ІІ

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Продовжуємо знайомити читачів із франківськими атлантами та каріатидами. Ми вже писали, що від бідолашних скульптур відпадають голови, руки та інші частини тіла. Втім не все так погано. У місті є й такі кам’яниці, фігури на яких отримали нове життя.

Солодку парочку реанімували у 2009 році. Фото автора та Андрія Шустикевича.

Їх залишалось тільки двоє…

Якось у своєму інтернет-журналі «Галицький естет» дописувач, який називає себе Контрфорс, виклав цікаву підбірку фото «100 масок і скульптур Станіславова». Адресі Грушевського, 42 там відповідало фото скульптурної пари атланта й каріатиди. У жінки була напіввідірвана права рука, яка могла будь-коли впасти на голову перехожим. Чоловік виглядав дещо краще, але його лівиця мала тріщину.

Коли ж пізніше ми сфотографували цей будинок, то скульптури виявилися відремонтованими. Хто реанімував скульптурну групу? Відповідь проста – власник приміщення, вхід до якого прикрашають фігури. Він не став чекати, доки процес руйнування стане незворотним, найняв майстрів і відновив усе власним коштом. До речі, чоловік виявився дуже скромним, навіть попросив не називати його імені: «Я зробив це тому, що фасад – це обличчя будинку. А обличчя має бути красивим».

З того часу минуло майже п’ять років – досі нічого не відпало.

Також зауважимо, що кам’я­ниця на Грушевського, 42 є серед інших подібних найменш «заатланченою». Еркер* тут тримають лише двоє. При чому чоловік виглядає значно старшим за свою подругу.

Кам’яні друзі Якуба Каца

Пишну кам’яницю на Незалежності, 30 збудували як чиншовий будинок на межі 1911-1912 років. Її власник, інженер залізниці Якуб Генріх Кац, мешкав тут сам і здавав квартири в оренду. Житло було елітним, про що свідчить навіть висота стелі у кімнатах – 3,8 м. У міжвоєнний період тут винай­мали помешкання син станиславівського мільйонера Генріх Габер і найкращий тоді фотограф Станиславова Мар’ян Єдрик.

Ці атланти охороняли спокій мільйонерів і фотографів

Аби заманити грошовитих квартирантів, Кац не шкодував грошей на оформлення екстер’єру. Кам’яницю прикрасили дві пари поясних скульптур атлантів і каріатид. Сьогодні вони охороняють вхід до магазину мобільних телефонів «Алло» та кафе «Рената».

У грудні 2010-го «стільниковий» атлант переживав не найкращі часи. Його торс, наче шрами від складних операцій, вкривали глибокі тріщини, штукатурка лупилася, а права рука прагнула до низу. Але господар приміщень Микола Кубішин виявився небайдужим. У 2011 році залучили фахівців, усі чотири скульптури реставрували і тепер їх не соромно показувати туристам. Робилося це за власні гроші, без жодного галасу в пресі. Така скромність викликає повагу. На відміну від багатьох місцевих політиків, які всіляко піаряться перед телекамерами з приводу й без нього, чоловік тихо повернув частинку історії Станиславова.

Монстри української гімназії

Якщо про більшість старовинних будинків середмістя інформації обмаль, то про кам’яницю на Шевченка, 44 написано багато. Справа у тому, що тривалий час там містилась українська гімназія. Будинок звели у 1908-му для торговця борошном Розен­штрайха. Хитрий підприємець примудрився майже одразу здати кам’яницю в оренду цісарсько-королівській гімназії з руською мовою викладання.

Єдині «авторизовані» скульптури – це химери Михайла Бринського

Гімназія швидко стала осередком українства у польсько-єврейському Станиславові. Стіни закладу бачили письменника Івана Франка, композитора Анатолія Кос-Анатольського, творця УПА Дмитра Клячківського та багатьох інших осіб, що залишили яскравий слід в історії України. Тому минуле кам’яниці висвітлене досить непогано. Навіть відомо ім’я скульптора, який створив шість химер, що підпирають дов­гий балкон.

Ним був 25-річний працівник опоряджувальної фірми «Серафіні» Михайло Бринський. Це наш земляк, народився у селі Долина Тлумацького району. Після нав­чання у Закопанській промислово-художній школі він повернувся до Станиславова, де три роки займався оздобленням фасадів. До будинку Розенштрайха скульп­тор підійшов нестандартно. Замість популярних атлантів та каріатид він зупинився на міфічних потворах – химерах. Інколи їх ще називають ґаргульями. Серед усіх фасадних скульптур химери Бринського найцікавіші у мистецькому плані. І найстрашніші.

Атлантичний колгосп

Найбільша концентрація фасадних скульптур в одному місці спостерігається на Чорновола, 28. Там аж п’ять атлантів і стільки ж каріатид.

Карл Вайнгартен був палким шанувальником атлантів

Любителем прекрасного виявився адвокат Карл Вайнгартен, який у 1912 році спорудив собі прибутковий будинок. Цікаво, що в нього було двоє братів, які теж мали солідні кам’яниці у місті, втім на атлантах вирішили зекономити.

При детальному вивченні фото виникає легке відчуття дежавю – десь ці скульптури я вже бачив. І точно, такі самі фігури прикрашають будинок на Грушевського, 42. Похмурий бородань і молода жінка були клоновані та розмножені на кам’яниці Вайнгартена. Схоже, будівельна фірма мала готові форми і, якщо замовник не вимагав ексклюзиву, ліпила гіпсових людей у необмеженій кількості.

У сутінках під’їздів

Львівські екскурсоводи люб­лять показувати маленького кам’яного сатира, наголошуючи, що то перший міський атлант XVIII століття. Через скромні розміри та неоковирну форму туристи прозвали його викиднем. Подібні малі архітектурні форми є й у нас. Щоправда, вони сховані в інтер’єрах кам’яниць і через це менш відомі.

Парочка бородатих малюків сумує у прохідній арці будинку на Січових Стрільців, 16. У 1910-му цей дім капітально перебудував виноторговець Озіяш Егер, і тоді тут з’явились атланти. Сьогодні один із них втратив праву руку та позбувся обличчя, яке йому замазали. Другий зберігся краще, але нагадує героя античної міфології Лаокоона. Замість змій він бореться з електричними кабелями, які міцно оплели його торс.

Ще кілька міні-атлантів розташовані у парадному вже знайомого нам будинку по Чорновола, 28. Виглядає, що Карл Вайнгартен мав якийсь бзік на атлантах і тулив їх де тільки можна.

А підсумок статті такий – багатьох атлантів треба рятувати. І то негайно. Чи це зробить держава, чи власники кам’яниць, чи держава змусить власників – не так вже й важливо. Головне – результат.

* Еркер – частина будинку, що здіймається над першим поверхом і виступає за межі основного обсягу.

Write A Comment