Спорт Фото

Таня і могул. Як франківчанка Петрова до Олімпіади дісталась

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
25-річна Тетяна Петрова стала першою в історії України, хто виступив на Олімпіаді у дисципліні могул. І саме завдяки їй тепер більшість українців знає, що ж воно таке.

Але «Репортер» цікавило інше питання — хто така Таня Петрова? Далі говорить вона сама.

Любов до лиж прищепив батько. Вперше стала в сім років. Цей вітер в обличчя, адреналін по крові… В момент відчулося — моє. Далі лижі були щотижня, і це було найкраще.

У спорт прийшла пізно — в 16 років. Захотілося екстриму, чогось більшого. Знайома розказала, що у фізкультурному коледжі є фрістайл. Прийшла, подивилась, попробувала. Два роки займалась акробатикою, отримала базові знання, рухи. Так і потягнулося одне за одним.

Могул у моєму житті з’явився завдяки тренеру Сергію Чмелю.

Оскільки з акробатами не було такої можливості кататися на лижах, Сергій взяв під опіку мене та подругу — бо бачив потенціал. Могулом займаюся шість років. Усе, що є, — його заслуга. У нього самого була мрія потрапити на Олімпіаду. Потрапив — як тренер, який зміг втілити свою мрію у спортсмені.

Могул у нас в тіні. Наприклад, на чемпіонат України приїздить з 60 людей. Чому їх не видно далі? Перегорають. Не всі можуть чекати, їздити за свої чи батьківські кошти на чемпіонати. Мені пощастило. Я змогла чекати до 24 років, хоча могло бути й раніше.

Заміна є. По моїх п’ятах пішов двоюрідний брат — Максим Панков. Є дуже талановитий Артур Єременко, Дмитро Магдій — маленький хлопець з великим бажанням. Вони нині у збірній. Тернопільська команда — сильні хлопці, але нема фінансування, нема виїздів. На місці розвиватися неможливо, як би сильно ти не хотів. Нам ще пощастило з «Буковелем».

Трасу ми з Сергієм будуємо самі. Виділяють схил. Ми знаємо технологію. Трасу засніжують, аби було хоч з півметра снігу. Сідаємо у ратрак, рівняємо, поправляємо. Пізніше тренер з рулеткою міряє відстань між буграми, а я в середині вже керую водієм і розказую, що робити. Якось почали робити о 21.00, додому я поїхала о п’ятій ранку. А тренер ще лишився. Щось хочеш — роби сам.

Аби більше тренуватися, два сезони працювала на «Буковелі» інструктором. Там познайомилася зі своїм чоловіком — Русланом. Він теж був інструктор.

Вперше побачила, що таке справжній могул, у 2015 році — на чемпіонаті світу в Австрії. Два дні не могла говорити. Вразила траса, титуловані спортсмени, і ти стоїш з ними. Перший раз навіть до трампліна не могла доїхати. Падала, забивалася, плакала. Результат був не найкращий — замикали останніх. Але це було не на результат, а щоб знати, як має бути насправді.

Тетяна Петрова, Юлія Фоміних і Сергій Чмель

Юлія Фоміних — державний тренер з фрістайлу. Відколи вона на посаді, ставлення до фрістайлу змінилось на краще. Вперше профінансували поїздки на чемпіонат світу в Іспанії в 2017 році. Звідти — на кубки світу. Вона дала нам шанс, повірила. Може, тому, що в неї теж тече ця могульна кров. У 1994 році вона виграла ліцензію з могулу, але з незрозумілих причин так і не потрапила на Олімпіаду. Перед стартом, сказала, що головне — не перемога, а сама участь. І те, що український могул вийшов на олімпійський рівень.

Аби отримати ліцензію, треба набрати 80 фізпоїнтів, балів за участь у змаганнях. Кожне місце має свої бали. Фактично участь в Олімпіаді я заробила у Казахстані на Універсіаді — 5 місце (117 фізпоїнтів). Ще треба хоч один раз потрапити у «тридцятку» чемпіонату чи кубку світу. Це ми зробили в Іспанії.

До Олімпіади готувалися три місяці — з листопада, коли нас включили у списки кандидатів на Олімпіаду. Інші ж почали в червні. Ці три місяці були повноцінним спортивним життям, яким мають бути чотири роки.

За лаштунками — жодної конкуренції. Титуловані спортсмени поводяться, як свої. Знаю їх, уже вітаємося. Прийняли у світову могульну команду.

У них за плечима — 50-60 кубків, шість змагальних років. Вони на снігу більше, ніж на ногах. У мене — сім кубків світу, єдина перемога у Словенії, чотири рази чемпіонат України. Не дуже грандіозна кар’єра, але продуктивна. Мені пощастило. Про мрії треба говорити вголос.

Олімпійські старти я б не назвала найкращими в моєму житті. Можу, вмію краще. Ранг змагань взяв наді мною верх. Були думки, що не в повну силу їхала. Траса в першому заїзді була непогана. Друга частина виступу — помилка, за яку мені зняли бали. Траса крута, з кожного метра польоту набирала велику швидкість і не справилась. 46 балів — 29 місце із 30.

Другий старт — падіння. Той старт я ще не готова переглядати. Мені соромно, бо на тренуваннях було краще: з більшою боротьбою, агресивністю, швидкістю.

Тренер завжди казав: «Ти занадто стабільна. Деколи треба ризикувати». От, на Олімпіаді я й ризикувала. На тренуваннях почала так вилітати, так падати, що з боку жартували, мовляв, скільки там в тебе ще життів лишилося?

Спортсмени Канади, США — круто забезпечені за рахунок спонсорів. У них тренери, масажисти, психологи, окремо у жінок, чоловіків. Масажист, який на горі може розмасувати ноги, бо замерзли — це важливо. Та просто хтось, аби хлопнув по плечі і сказав: «Давай, ти зможеш!».

Ми були удвох. Спортсмену важлива підтримка на старті та внизу, аби зустрічали. Сергій не міг робити все водночас, ще й слідкувати за результатами.

Спорядження, яке видали не відповідало тому, що має бути для моєї дисципліни. Може не сподівалися, що ми потрапимо на Олімпіаду. Довелося виступати повністю у своєму.

Усе моє спорядження — то заслуга моїх батьків. У батька невеликий сімейний бізнес: прокат спорядження, сервіс. У його майстерні талановиті хлопці, які можуть взяти ту лижу, розклеїти, почистити, підклеїти і скласти назад. Мої клеєні мінімум десять разів. Таке у світі ніхто не робить.

Аби всіх перемагати — потрібні кошти. Ми маємо добрих спортсменів, яким потрібні умови. Наприклад, коли для тернопільської команди закуплять батути, які їм треба, тренажери, коли будуть возити на кубки світу, літні збори на воді — воно піде.

Спортсмен має спілкуватися з тими, хто показує рівень. За ці три місяці я здобула те, що накатувала за 3-4 сезони. Цей досвід приходить лише на світових трасах, навіть не європейських, бо вони легші й багато прощають. Лише там можна відчути всі недопрацювання. Європейська — градус нахилу 24, світова — 27-28.

У мене буде олімпійське тату. Ще влітку собі сказала, як потраплю на Олімпіаду — наб’ю олімпійські кільця.

Якщо після моєї участі в Олімпіаді, могул дістане довгоочікувану другу категорію — фінансування, може, покращиться. Досі ми існували за рахунок лижних акробатів. Якщо стане краще — тоді я внесла свій вклад у розвиток українського могулу. Насправді, місія була глобальніша, ніж просто виступити. Треба було показати федерації, що могул є. Деякі тренери говорили — нема, і ми ніхто. А тепер ми на Олімпіаді! Зараз можемо відкривати двері — не ногами», але впевненіше.

Треба думати про майбутніх чемпіонів, але своїх. На деякий час, можливо, хотіла б піти у декретну відпустку. У нас катаються до 35 років. Запас на повернення в мене є.

Довідка: Могул (від бавар. Mugel — горбочки) — дисципліна фрістайлу, змагання зі спуску з гори на лижах спеціальною горбистою трасою, що має нахил 27 градусів, із виконанням акробатичних стрибків. Результат спортсмена визначається за часом проходження траси та суддівською оцінкою якості стрибків. Трампліни для таких змагань бувають трьох різновидів: великий, висота якого 3,5 м з нахилом 65 градусів, середній, висотою 3,2 м з нахилом 63 градусів, та малий, відповідно 2,1 м та 55 градусів. Площа приземлення обов’язково покривається пухким снігом. Могул входить до програми Олімпійських ігор.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні.

Comments are closed.