Соціум

У тіні «Буковелю». Як живуть селяни в Поляниці та чому не цінують гір (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Щоб уявити Поляницю до появи модного курорту, треба приміряти на очі уявне «сито». Просіяти крізь нього кількаповерхові готелі та сімейні гостьові будинки. Ресторани, де подають не лише гуцульський банош, а й бессарабську мамалигу. Яскраві фігурки туристів.

Тоді залишаться вкриті снігом пагорби, а на схилах — дерев’яні хати. Притиснені вогким снігом, наче ведмежою лапою, вони чекають на весну, пише Reporters.

Як живе типова гуцульська родина в Поляниці? Коло старої, ще батьківської, хати — гостьові будинки. Скільки дітей, стільки й котеджів. У фотоальбомі мають бути чорно-білі знімки баби Ганни чи Василини — обов’язково з цигаркою. Він згадуватиме, як працював на лісозаготівлі та їздив на заробітки. Вона — що дали у придане: «залізне ліжко і два покривала: увечері закриваєш вікна, вдень — ліжко».

Їхня садиба має назву «У Фанька». В дитинстві Іван не міг вимовити «Іванко», казав — «Фанько». На руці витатуювана «В» — певно, Ваня. Марія — руда і усміхнена, жарт до жарту. Їхній будинок у центрі Поляниці, поруч із церквою, дерев’яну різьблену веранду на цілий фасад складно не зауважити.

Здається, селяни в Поляниці ще самі не цілком звикли до думки, що можна заробляти вдома, а не за кордоном. Тому — і пишаються, і трохи соромляться про це говорити.

Отець Богдан тішиться, що люди працюють у себе вдома, не виїздять «в гамерицький край». Він вважає, що поляницькі люди цінують це і що такий сценарій для них — найкращий. Якщо люди приїжджають сюди, то чому їх не приймати і не використовувати цю можливість, не заробляти з неї, — така його думка.

Не цінують селяни тільки гір. Іван Москаль згадує: колись можна було пити воду і з малих, і з великих потоків. Тепер не можна. Каналізація, автомобілі, сміття. Розуміє, що й сам винен, адже теж займається туристичним бізнесом. Однак рішення не бачить.

Богдан Проць, керівник громадської організації «Дунайсько-Карпатська програма» та заввідділу Державного природознавчого музею НАН України, пояснює, що найбільше шкодить Карпатам «мегакурорт»: він убиває і розвиток зеленого туризму і громад, і місцеві традиції.

Найгірше те, що «Буковель» — монополіст, із величезним фінансовим та людським ресурсом. Тому з ним не можуть змагатися місцеві власники бізнесу. Велика небезпека в тому, що курорт прагне розширюватися: до Бистриці й на Свидовець. А через території запланованого розширення мігрують великі хижаки (ведмеді, вовки), там є сотні червонокнижних видів рослин і тварин.

Крім того, мегакурорт перетворює цінну автентичну природу Карпат у вторинну формацію, «щось буденне», що можна збудувати будь-де.

А що ж селяни? Вони хочуть, з одного боку, щоби приїздили туристи, а з іншого — прагнуть менше витрачати й більше отримувати. Вони часто не бажають вкладати гроші у розвиток каналізаційної та фільтраційної систем, які дозволили б забрудненим стічним водам від садиб не потрапляти до струмків і річок. Наприклад, якість води у Пруті погіршилася протягом останніх 10–15 років. Але серйознішою проблемою є великі готелі: будуються швидко, часто не мають належних систем очищення.

«Буковель», каже Богдан Проць, має припинити розширюватися, а покращувати інфраструктуру в межах своєї території: більше очисних споруд, чисті прибережні зони. Дбати про охорону довкілля на прилеглих теренах, підтримувати місцеві громади.

Власники садиб мають навчитися давати раду зі сміттям, поліетиленовими пакетами й задекларувати це, щоб і туристи розуміли таку потребу. А також вкладати гроші у відновлення річкових долин, лісу. Вводити технології з використанням енергії сонця й вітру. Розвивати суміжний бізнес із перероблення молока і м’яса, чи лікарських трав і грибів, щоб туристи могли купувати сертифіковану місцеву екологічну продукцію.

Більше про життя в Поляниці читайте в репортажі Світлани Ославської.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефон

Comments are closed.