Газета Розваги Фото

Дачі, плавні і таксі. Франківці дісталися до Херсона і захопились назавжди (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Усі чули про Венецію – місто на воді. Також більшість знає про Вилкове – село на воді в Одеській області. А «Репортер» знайшов ще й дачі на воді у Херсоні.

Місцеві дачники добираються на них комунальним катером, колоритними баркасами, човнами, яхтами чи річковим таксі. Хтось туди на вихідні, на кілька днів, а то й на цілий рік, бо жити там – як у раю.

Херсонські гондольєри

Херсон захоплює поступово й покроково на суші, а от з води – закохує з першого погляду.

Зранку на головній набережній не так шумно, як ввечері. Біля причалу у тіні троє великих засмаглих чоловіків у капелюхах сонно дивляться на перехожих. Лише наймолодший з них завзято й нав’язливо закликає покататися з вітерцем уздовж Дніпровських плавнів.

Такі собі херсонські гондольєри на своїх моторних човнах за 140 грн в один бік покатають куди скажете.

Біля них збирається черга з туристів і місцевих. Чоловіки по черзі виходять із тіні, садять людей, заводять мотори і зникають в очереті.

От, двоє молодиків несуть холодильник до причалу. Мостять його на більший човен. Якась жіночка зносить пакети з харчами та моститься й сама. В інший човен сідає гарна дівчина, загортає у плед кота. Ще в один залазить ціла родина. Куди вони всі?

«На дачі», – відповідає річковий таксист Олександр і дає візитку. Говорити не дуже хоче, якось суворо обіцяє відвезти до знайомого, мовляв, той все розкаже й покаже. Коли захочемо повертатися, аби телефонували йому – привезе. Про це говорить якось лагідніше.

Туристи тут нечасті

Олег Красовський зустрічає з цілою компанією – перед ним біжать дві такси – Крапка і Малиш. Збоку під лавкою, біля вудок, спить пухнаста біля киця Маруся. Чоловік трохи спантеличений, бо туристи на острів заїздять не часто.

Каже, лише пропливають на яхтах, каяках, катамаранах. На берег просяться, хіба коли захочуть в туалет.

Олег радо проводить екскурсію аж однією вулицею – Цент­ральною. Він на острові головний – сторож.

Розказує, що його острів називається «Моряк», бо його моряки й заснували. Понад півстоліття тому тут були плавні й очерет. Територію розчистили, навезли землі, піску й роздали ділянки по шість соток працівникам річкового порту.

Показує, що там далі є ще три подібні дачні кооперативи острови – «Чайка-1», «Чайка-2» та «Пролісок». На кожному острові по 300 дач.

Сезон тут починається, коли відходить лід і виходить перший борт. Це буває в кінці лютого чи на початку березня. Тих ранніх дачників Олег називає першими ластівками. Більшість з них пенсіонери, живуть на дачах до перших заморозків.

У вас одне, у нас друге

Олегові сусіди – Єлизавета Мінська та її сестра Антоніна Клімова – тутешні старожили. Господарюють тут уже 50 років.

Водять своїм городом. Все показують, розказують, що груша цього року добре зродила, а от персик пропав. Картоплю рано садили і вже викопали. Чекають, аби достигли перці.

Скаржаться, що цього року з урожаєм не дуже. Тричі сіяли моркву, й нічого не виросло. Кажуть, помідори в цей час збирали відрами, то нині ледь по одинці достигає.

«Тут усе старіє разом з нами. Земля вже не так родить, – зітхає пані Єлизавета. – Мені от 82 вже».

«Але все одно треба працювати, аби сильно не старіти, – втручається її трохи молодша сестра Антоніна. – Ще протягнемо. Сили вже не ті, але підемо покупаємося і якось легше. Тут добре. Нічого везти не треба – готуємо з того, що виростимо».

Хваляться бабусі і місцевою водою. Бо по всьому Херсону пити з крану неможливо, усі воду купують, а тут – джерельна!

«Ми тут, як у раю, – говорять сестри. – У вас теж добре – ліси, прохолода, дощі, але й у нас – Дніпро, море близько. У нас одне, у вас друге».

Дачний Робінзон Крузо

До Олега і хвостатої компанії приєдналася його дружина Марія. В очі кидається її сильна засмага та срібні перстені на кожному пальці. Одягнена у рябчик – кажуть, саме так правильно називати тільняшки. Марія нагинає гілку чорної шовковиці та пропонує пригоститися.

Уздовж вулиці йдемо разом. Минаємо охайні заквітчані дачі, сучасні котеджі, закинуті території з оголошенням про продаж. Також деякі дачники здають будинки в оренду. До прикладу, пожити на острові на вихідні коштує до двох тисяч гривень.

«Ви б знали, які тут світанки! – із захватом розказує Олег. – Така тиша, й лише співи солов’я. Романтика така, що словами не передати. Акустика на воді – неймовірна. Після солов’я я теж люблю поспівати».

Минаємо калинові хащі. Олег каже, ягоди збирають під час перших морозів і засипають цукром – на зиму вітаміни. До речі, Олег на острові лишається зимувати. Посміхається, називає себе Робінзоном Крузо. З ним хіба його хвостаті друзі – собаки й кіт.

Каже, взимку роботи не бракує. Оглядає територію, рубає дрова. Їх заготовляють у плавнях, далеко за дачами. Там дика місцевість і можна зустріти кабанів, фазанів, оленів.

Розказує, як одного разу обходив територію і почув шум. А то його такса Малиш вгризлась зубами у стегно кабана й не відпускала.

Зараз вже зі сміхом розказує, що не знав, за кого боятися більше – за пса чи за себе, бо кабан в будь-який момент міг переключитися на нього. Але обійшлося, та й поблизу було дерево, куди в разі чого збирався видертися Олег.

Любов по льоду доведе

Ще Марія розказує, позаминулого року була затяжна зима, і чоловік подзвонив, що у собак закінчуються харчі.

«У самого теж все вже позакінчувалося, – каже жінка. – Скупила все і поїхала на причал у Цюрупинськ, нині Олешки. Звідти пішки 7 км йшла до чоловіка з продуктами. Він з собаками й санчатами зустрічав мене на пів дороги».

Олег лагідно називає її – дружина декабриста. Вони одружені п’ять років. Він її третій чоловік. Першого вбили, від другого пішла сама з двома дітьми. Каже сама 14 років ставила їх на ноги. Нині, слава Богу, є час пожити й для себе. Вона на роботі три дні відпрацює, а три дні вихідних – біля Олега.

Розказує, що її мама – з тернопільських циган, а батько з села під Херсоном. З двох років брав її на риболовлю.

«Я плавати швидше навчилась, як ходити, – сміється жінка. – Дуже люблю рибалити. Інколи так риби захочеться, що хоч шкуру дери. Йдемо собі на пристань і рибалимо. Все тут є – карась, лящ, щука, окунь. А який смачний борщ з линя!».

Від дачників дізнаємося, що на острів можна дістатися з самісінького ранку річковим катером. Це комунальний транспорт, пенсіонери їздять безкоштовно. А так проїзд вартує 25 грн. Також баркасом чи ботом, як називають його місцеві – 15 грн. Але вони ходять лише зранку з Херсону, а під вечір забирають дачників назад у місто. Річковим таксі можна добратися коли завгодно, але дорого. Чекаємо баркас, а доти можна скупатися у спокійному Дніпрі.

«Спокійному? Та тут восени і навесні хвилі більше метра, – з води говорить Марія. Стрибнула, аби в дорогу нарвати кілька квіток білого латаття, що розрослося під очеретом. – Влітку хіба перед дощем може розгулятися. Але зав­жди є штормове попередження. Його всі слухають».

З-за очерету чути смішне биркання. Їде. Пакуємося на великий човен, займаємо сидіння під бортом, об’їздимо всі дачі. Когось висаджуємо, когось забираємо. Тут є свої знаки – головна дорога, поворот. Повз проносяться яхти, моторні човни і навіть люди на каяках швидше рухаються, ніж цей бирчик.

Минаємо знайомий зелений причал. На ньому, обійнявшись, сидять Марія з Олегом, рибалять. Під лавкою лежить білий кіт, а дві такси борсаються у воді. Рай.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.