За останні півтора роки Івано-Франківський обласний музично-драматичний театр отримав звання «академічного», поставив майже десять нових вистав, оновив колектив і прославився на цілу Україну. Дякують за це новому директору — Ростиславу Держипільському, який, до речі, зовсім недавно ще й став депутатом.
— Пане Ростиславе, складно бути директором театру?
— Іноді, згадуючи перші місяці роботи, мені стає страшно. Так, я був актором, працював в інституті мистецтв. Ще був головою обласної організації Український молодіжний «Собор» — в мене був організаційний досвід. Але ж це зовсім інше.
Я не готовий був ставати директором, бо підозрював, що загублю себе як актора. Мене чекала доля адміністратора. Втім, я мав бачення реорганізації театру, шляхи виходу з кризи і мене схиляла думка: «Як не ми, тоді хто? Як не тепер, то коли?».
— Розкажіть про команду.
— Я вважаю, що заступниками мають бути люди, яким довіряєш. Мені вдалося змінити заступника з господарської частини — нині це Степан Овчар. Тепер у цій сфері я маю чистий спокій. Заступником з організації глядачів залишилася Дарія Кузнєцова, яка займається організацією продажу квитків.
Велику увагу приділяю рекламній діяльності, бо зробити вісім прем’єр — це одне, але ж треба продати квитки, а це — зовсім інше. Тому в театрі є піар-менеджер, помічник-прес‑секретар. Та, зрештою, й усіх наших прекрасних акторів вважаю своєю командою. Крім того, я запросив найкращих режисерів в Україні, які сколихнули театр. Зрештою, я досі формую команду.
— Скільки у вас працівників?
— Загалом 175, із них 34 — це актори. Були тяжкі часи перебудови і час від часу хтось залишав театр. Половина акторів — старші, а інша половина — молодь. До речі, акторів середнього віку дуже мало. Їх катастрофічно не вистачає.
— То ви ненавмисно ставите вистави, в яких грає тільки молодь?
— Ненавмисно. Просто так вийшло, що ті мої роботи, які увійшли в репертуар минулого сезону, були ще інститутськими: «Солодка Даруся», «Натусь», «Золоте курча». Правда, ми концептуально переробили «Натусь». Є ще одна з того періоду, може, колись і про неї згадаю. Проте, наприклад, зараз готую «Націю» по Марії Матіос, «Ромео і Джульєту» — в ній буде задіяне і старше покоління.
— Як фінансується театр?
— Обласна влада забезпечує нас зарплатою й оплачує енергоносії. Решта — постановка вистав, декорації, господарські витрати, оплата режисерам — йде з нашого боку. Тому доводиться шукати спонсорів. Але в нас була і є підтримка влади, яку я дуже відчуваю.
— Чи реально зробити самоокупну виставу чи сам театр?
— Тут треба влучити. Іноді можна витратити величезні гроші, а вистава не піде, а іноді, не витрачаючи особливих коштів, як от з «Дарусею», заробити більше, ніж можна було припустити. Наприклад, казка «Золоте курча» нам принесла понад 70 тис. грн. за рік, «Даруся» — понад 60 тис. грн. А витрачено на «Дарусю» не було нічого — там стоїть дві лавки і все.
— «Даруся» — це не комедія і не вистава на загал. Що ж в ній було такого?
— Так, в більшості люди хочуть комедій. Але якщо на високому рівні зроблений продукт, то люди будуть на нього йти. Я завжди кажу, що не можна йти на повідку у глядача. Зрештою, ми покликані для того, щоб підтягувати рівень глядача, який був опущений за останні роки. І через це багато глядачів високого рівня перестали ходити до театру. Тому одним із завдань було привчати глядачів ходити до театру.
— До цього всього вам треба ще й депутатство?
— Кандидатом у депутати я став ще до того, як став директором. Був у списку. І коли сталася така трагічна подія, як смерть Лідії Дмитрів, то я просто «підсунувся». Тепер розумію, що воно мені потрібне. З’явилася можливість допомогти не тільки театру, а й культурі загалом. Бо так легше донести назрілі проблеми до влади.
— Чого нашій культурі треба?
— Попри те, що в нас є прекрасні актори — і в ляльковому, і в нашому, і в філармонії — нам потрібна фінансова підтримка держави.
— А нащо державі вкладати кошти в театр?
— Радянська влада прекрасно знала навіщо. Тоді розуміли, що це — ідеологічний фронт, душа нації. Адже саме через театральну виставу й емоції можна донести ідеологію. Я впевнений, що поки ми не піднімемо нашу духовність та культуру, то не буде в нас економіки.
— А що можна змінити в культурі?
— Ми повинні відшукати свою ідентифікацію, бо наразі губимося серед американізації та русифікації. А українське нівелюється. В нас є прекрасна гуцульська культура. Вона — унікальна. Це треба зберегти і в жодному разі не «заїздити». Мене дуже хвилює, що для українських виконавців зараз створений антиклімат. Я, наприклад, не бачу жодної схеми, через яку наші виконавці зможуть вийти на вищий рівень.
— Доволі часто виглядає, що депутати облради не працюють, а декларують. Що ви там робитимете?
— Я тільки два місяці депутат і тому великого досвіду в цьому не маю. Думаю, що скрізь є люди, які працюють і які декларують. Відтак, елементи піару присутні всюди. Насправді треба працювати на маленькій ділянці. Бо, якщо допомогти одній талановитій дитині, то можна зробити великий вклад в Україну.
Comments are closed.