За весь час існування міста в ньому народилося багато яскравих особистостей. Багатьох із них доля розсіяла по всьому світу.…
Загалом Кордюм зняв дев’ять художніх і дев’ять документальних фільмів. Він – батько відомого українського генетика та мікробіолога Віталія Кордюма.
У 1939, перед нападом Німеччини на Польщу, Оксану знов ув’язнили у Станиславівській тюрмі. На волю вона потрапила разом із сотнями політичних в’язнів – вони просто розбили двері камер, коли польська охорона втекла…
Навчання у Віденському університеті перервала Перша світова, Курилович опинився в австро-угорській армії. У 1916 році він отримав поранення і потрапив до російського полону.
7 липня 1941 року на віче у Сокалі Володимир Макар від імені ОУН проголосив Акт відновлення української державності, проголошений у Львові тижнем раніше.
У 1969 році Бернс стає економічним радником президента Річарда Ніксона. А через рік його призначають головою Федеральної резервної системи – фактично він був другою особою в США, яка відповідала за стан економіки.
Франтішек Кріґель народився 10 квітня 1908 року в Станиславові – у єврейській родині дрібного будівельного підрядника. Через смерть батька уже в 14 років почав працювати.
Кайтан Айваз (Гайваз) народився 1771 року (в інших джерелах – 1765 або 1766) у Станиславові у вірменській міщанській родині, яка прибула до Галичини з Туреччини у другій половині XVII століття.
Коли почалась Друга світова війна, Ірина з Варшави пішки дісталася до Станиславова. Тут брала участь у концертах, співала на радіо.
У 1918 році старшина Ярослав Гузар пішов до Української Галицької Армії. Служив у третьому гарматному полку, брав участь у знаменитій Чортківській операції.
Саме Теодор Торосевич був ініціатором створення перших галицьких курортів. Завдяки йому незнані до того Шкло, Моршин, Косів, Немирів стали відомими на цілу Європу своїми цілющими джерелами.
Макс Шур народився у Станиславові 26 вересня 1897 року. У 1914, після захоплення міста російськими військами, його родина переїхала до Відня.
Під час погрому УГКЦ отця Василя Величковського 7 серпня 1945 року заарештовують енкаведисти. Київський суд засудив його до смертної кари, але потім її замінили на 10 років таборів у Воркуті.