Газета Люди

Олена Стрижак із Франківська взяла під опіку чотирьох сиріт і знає, що таке щастя

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Коли немає власного сина чи доньки, хтось шукає допомогу в медицини, а хтось дарує сім’ю дітям, які її не мають. Десять років тому саме так зробила франківчанка Олена Стрижак. Вона взяла під опіку одразу чотирьох дітей, і, попри складнощі, жодним чином не шкодує про своє рішення, бо тепер є кому називати її мамою.

Одразу четверо

Сучасна квартира у новобудові на Чорновола гостинна й затишна. Господиня пропонує чай, у сусідній кімнаті гавкає собака породи чихуа-хуа на ім’я Горошок.

Найстарший син – Сергій, якому вже 20 років, щось робить у своїй кімнаті. Другий по старшинству, 18-річний Олександр, ще не повернувся з пар, він навчається в Івано-Франківському технікумі технологій та бізнесу. Чай приносить молодший з хлопців, 16-річний Олег, він ходить до десятого класу 21 школи. У цій школі навчається й на рік молодша Вікторія, яка прямо зараз ластиться до мами й захоплено розповідає про домашніх улюбленців, яких вони мали за ці 10 років.

Читайте: Мама плакати не може. Як “ранні” діти загартовують батьків

Ці діти, а пані Олена взяла їх у 2009 році з Долинського дитячого будинку, на день знайомства виглядали по-іншому.

«У дітей були тубінфікування, вони п’ять років стояли на обліку, – розповідає жінка. – У Саші й Віки почалася епілепсія, ми довго їх лікували, зараз хвороба відступила. Спочатку найменші майже не говорили, Віка навчилася читати лише у третьому класі. Олег має інвалідність, його права нога була вся покручена, він нею майже не ходив. Хлопець мав сильний опік, ще коли йому було півтора року. Я відвезла Олега до лікарів, йому зробили операції, в тому числі пластичні».

Те, що вдома з’явилися одразу четверо дітей, виявилося десь несподівано навіть для самої Олени. Жінці було 49 років, коли вона вирішила усиновити сина чи доньку. Спочатку хотіла взяти двох молодших дітей, Олега та Віку, зібрала потрібні документи. Та коли дізналася, що у них є ще двоє братів, оформила опіку на всіх.

«Коли мені показали двох молодших, вирішила – беру, діти навіть схожі на мене. У мене немає чоловіка, про чотирьох я навіть не думала, – розповідає пані Олена. – Але ще двоє братів, як їх залишити?! Я людина віруюча, тому наважилася. Хоча тоді знову комісія перевіряла, як я справлятимуся з дітьми, знову довелося оформляти документи».

Відтоді час від часу до сім’ї приходить перевірка від служби у справах дітей, але нечасто, бо бачать, що проблем немає – хлопці й дівчинка мають усе, що їм треба, нагодовані, одягнені. За словами Олени Стрижак, вона звикла всього добиватися сама і велика кількість нових клопотів її не лякала.

Читайте: Кривдник або жертва. Чи зможе новий закон зупинити булінг у школах

«Я все життя всьому вчилася, тому знала, як швидко зварити їсти, бо працювала кухарем, і як усе зробити по дому. А ще – не боялася дітей! Я маю бізнес, тому була забезпечена матеріально, питання грошей не стояло гостро, – ділиться жінка. – Проблема була в іншому: це – сім’я із чотирьох дітей, і я їм була чужа. Вони об’єдналися і трималися осторонь. Хтось звик до мене одразу, хтось тримався холодно значно довше. З хлопцями мені було легше, у мене характер чоловічий. Найважче було з Вікою, вона легко ображалася. Зате зараз усі називають мамою».

Біологічна мати Сергія, Олександра, Олега й Вікторії, сама сирота, зловживала алкоголем і померла у 30 років від туберкульозу. Батька вони й не знали. Тому Олена стала їм єдиною сім’єю. Навіть доглядаючи чотирьох дітей, жінка не переставала працювати. Дітей після школи забирала знайома вчителька, яка й допомагала їм з уроками. Потім братам і сестрі наймали репетиторів, хоча, за словами пані Олени, вона величезних успіхів у навчанні від них не вимагає – самі знайдуть своє покликання. Сім’ї допомагає церковна спільнота, діти часто їздять у християнські табори. До того ж, діти отримують соціальну допомогу від держави і мають право на пільги: безкоштовне оздоровлення, лікування у санаторіях, безкоштовні канцтовари.

«Те, що я зробила – не подвиг. Це мої діти, якщо Бог дасть сили, я дам їм житло і все необхідне. Усе, що моє – їхнє, – каже пані Олена. – У них теж немає жодної рідної душі, ми прикипіли одне до одного. В інших родинах бувають різні речі. Якщо жінка має власних дітей, вона порівнює своїх і прийомних. У моїх конкурентів нема».

Незважаючи на власний щасливий досвід, жінка не закликає усіх брати сироту – лише тим, хто до цього морально готовий і робить це не для власної втіхи, а для добра самих дітей.

Читайте: Діти стають добрішими? Як у франківських школах впроваджують інклюзивну освіту

«Я була готова брати і дуже хворих, з хворобою Дауна, і з ДЦП. Для мене кожна людина – як витвір мистецтва, – говорить пані Олена. – Господь дав, що в мене не було дітей. Люди в такому разі роблять штучне запліднення. Але он скільки дітей є на світі, візьми і буде твоє».

Охочих записують в чергу

Зараз в Івано-Франківську є 173 дитини – круглі сироти. 98 % з них мешкають у сімейних формах виховання: у будинках сімейного типу, у прийомних сім’ях, під опікою. Також є діти-сироти з інвалідністю, що перебувають на повному державному забезпеченні. Переважно це ті, хто не може сам себе обслуговувати.

«За останні три місяці у Франківську аж 17 дітей стали круглими сиротами, тобто коли померла одинока мама чи тато. Це дуже багато, зазвичай такого не було, – каже Зоя Сливка, начальниця міської служби у справах дітей. – У таких випадках ми спочатку шукаємо рідних – тітку, дідуся, бабусю чи старшу сестру, які можуть оформити на себе опіку. Якщо серед рідних таких немає, то пропонуємо дитину кандидатам в опікуни – зовсім чужим людям, які перед тим проходять спеціальні курси».

Аби взяти під опіку сироту, треба звернутися у службу в справах дітей, де скажуть, чи є зараз дитина без сім’ї. Якщо ні, охочих стати батьками вносять у список кандидатів в опікуни. Коли є бажання та можливість, майбутні батьки можуть створити прийомну сім’ю. Тоді вони беруть на виховання від одного до чотирьох дітей і отримують за це гроші від держави. У випадку, якщо це не прийомна сім’я, а просто оформлена опіка, соціальні виплати отримує лише дитина – до настання повноліття.

Читайте: Школа мусить бути поряд. Як у Франківську влаштувати дитину до першого класу

Той, хто хоче всиновити дитину, має написати заяву, де вказати бажаний вік майбутнього сина чи доньки, і зібрати необхідні документи, щоб стати на облік кандидатів на усиновлення. Якщо дитина, яку хочуть усиновити, прописана в іншій області, то треба звернутися до суду там, де вона мешкає, а суд дасть дозвіл на усиновлення. Також – і при встановленні опіки і при усиновленні – працівники служби у справах дітей зважають, чи батьки і дитина встановили контакт під час зустрічі. Бо, якщо сироті не сподобається майбутній мама чи тато, ніхто її примушувати не буде. А ще, якщо у дитини є брат чи сестра, їх не розділяють.

«Усиновити дитину може не тільки повна сім’я, а й, наприклад, одинока жінка, головне, щоб вона могла матеріально утримувати дитину, – говорить Зоя Сливка. – Тобто, вона повинна мати власну нерухомість, отримувати регулярну зарплату. Всіх охочих записують в чергу. А був випадок, коли дітей спочатку взяли під опіку, а потім усиновили».

У Франківську в середньому за рік всиновлюють не більше 10 дітей. Десь раз на рік у свою сім’ю беруть сироту іноземці, переважно з Канади й Італії. Але завжди є діти, які чекають на зустріч з людьми, які стануть їм найближчими.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні.

Comments are closed.