Надія Шегда «Якщо сприймати життя як довгу лінію, то слід пам’ятати, що час не впливає на хобі чи улюблену справу. Ніколи не пізно. Якщо колись не було можливості займатися тим, до чого кликало серце, але є змога сьогодні, то не треба зволікати. Треба відкривати закупорені чакри. Те, до чого вабить, існує, як день і ніч. Якщо не дозволимо йому проявитися, то й далі житимемо у дисгармонії з собою. Зі світом. Звідси й депресивні стани. Мене вони не навідують уже багато років», – каже президент центру естетичного виховання «Кармен» Василь Калинчук. Він переконаний, що особисте – найважливіше.
Танець допомагає знайти себе, порозумітися зі світом, відчути смак життя. Про це стверджували майже в один голос усі, хто був того вечора на занятті. Група дорослих, як називають керівники клубу тих, кому за 20, 30, ?40, – учні, з якими Калинчуки люблять займатися найдужче. Адже кожен з них приходить по щось своє, а вже через кілька занять оте «щось» виявляється для них дуже цінним.
Увійти до зали, почути звучання танго, полишити позаду геть усе – і врешті спинитися на паркеті. «Слов?квик-квик – один момент, словквик – другий», – звучить рахунок вголос. «На «слов» працює стегно, – продовжує Калинчук, – на «квик» ми відштовхуємося, і стегно підіймається». Музика – танго – близькість тіла, розуму і душі. По-іншому неможливо протанцювати жодну композицію латини чи стандарту. Зупинка. Радісні вигуки панночок, панянок, хлопців і чоловіків: «У мене вийшло! Я зміг! Моя нога мене послухалася!..».
У клубі «Кармен» є бальні групи, балетні, проводяться заняття з естрадно?спортивного танцю. Можна записатися і на танець живота, якби хто хотів.
Сьогодні вони профі. Проте колись, більше десяти років тому, усе розпочиналося з опанування танцю самотужки. Все трималося на аматорстві. Конкурси були у підпіллі. Ті вісім чи дев’ять клубів, які є в Івано-Франківську сьогодні, за словами керівника «Кармен» Василя Калинчука, вийшли з одного-єдиного танцювального колективу, яким керував Володимир Дзюба. Саме він свого часу завів танці у Франківську. Калинчук пригадує: ті, хто запіз-нювався до Дзюби на заняття, кидали у трилітрову банку гривіню. Неодноразово доводилося і йому. А які танцюристки були в колективі?! Але ж таку ейфорію від танців отримували, що й не скажеш, що більше вабило – дівчата чи таки танці…
Отак згодом доросле танцювальне ядро того колективу дало свої паростки. Сьогодні танцклубів у нашому місті вчетверо більше, ніж, наприклад, у Тернополі. Як стверджує Калинчук, Франківськ – це суцільний бальний танець: фестивалі, конкурси, виступи. Хоча пік, каже він, – ще попереду.
Попри те, що в клубі багато дітей, «Кармен» робить ставку на дорослих. Калинчук говорить, що наступного року в бальному танцюванні клубу відбудуться кардинальні зміни. «Я певен, що треба виховувати себе, а не дітей, – каже він. – Батьки хочуть більше вкласти у дітей, ніж у себе. Але дарма. Якщо наша поведінка буде правильною, то діти будуть «змазувати» її з нас щодня». Щодо віку, то все залежить від стану душі, говорить Калинчук. На заняття до його дружини Оксани приходять і ті, кому за 60.
Політика клубу на найближчий час – «пустити» танці в народ. «Мають франківці звичку читати газети в неділю, ходити в театр, а ще було б добре мати традицію ходити у парк на танці». Василь каже: якби франківці танцювали на вулицях і не соромились, це би свідчило справді про європейськість нашого міста.
До речі, у Європі, на танцювальних конкурсах, Калинчуки неабияк про себе заявляли – були четвертими у Франції, другими в Італії, сьомими у Польщі. Але найголовнішими для них є ті перемоги, які вони здобувають щодня. Розкриємо таємницю: Калинчуки планують вийти на вулиці нашого міста із 500?ма танцювальними парами і потрапити до Книги рекордів Гіннесса. Це станеться незабаром.
Comments are closed.