Історія Газета

Нащадки Потоцьких із Станиславова. Що сталося з представниками “тупикових” гілок (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Станиславів заснував Андрій Потоцький. Його прямі нащадки володіли містом понад 100 років, а потім продали іншим власникам. А як далі склалася доля представників Срібної лінії Потоцьких та чи існує династія дотепер?

До речі, вони були не надто плодючі, тож родовід відслідковується добре, пише Репортер.

Закоханий у медалі

Останніми власниками Станиславова, що вели родовід від Андрія, були його правнуки Юзеф і Вінцент, про яких ми вже писали. Вінцент залишив єдиного сина – графа Францішека (1788-1853). У дитинстві той разом з матір’ю довго жив у Парижі, де займався з гувернерами й навчився гарних манер. Після повернення записався капітаном до війська Варшавського герцогства – маріонеткової держави, яку створив Наполеон. Армія герцогства входила до складу французького війська, а Францішек один час виконував обов’язки ад’ютанта знаменитого маршала Луї Ніколя Даву. За кампанію 1809 року отримав Кавалерський хрест Ордену Почесного Легіону.

Після розгрому Наполеона Францішек примудрився стати ад’ютантом вчорашнього ворога – російського царя Олександ­ра І. Але великої кар’єри не зробив і в 1816 році вийшов у відставку в чині майора. Пробував себе в дипломатії, служив при російських посольствах у Неаполі та Парижі. Але й тут не дуже пішло. Далі працював у польських провінціях Російської імперії, навіть був цивільним губернатором Мазовецького воєводства. Загалом займав багато посад, а найбільшим його досягненням став чин таємного радника, який відповідав військовому званню генерал-лейтенанта.

Але головною справою його життя була не робота, а хобі. Францішек збирав стародавні польські монети й медалі. Сучасники казали, що його колекція була найкращою на землях колишнього Польського королівства. Мешкав у Варшаві, в палаці намісника, апартаменти обставив антикварними меблями. Добре знався на культурі й мистецтві – давалось взнаки французьке виховання. Друзі навіть називали його «останнім маркізом».

Легенди Станиславова. Потоцький у бочці

Усі вільні гроші Францішек Потоцький вкладав у придбання нових експонатів, які вишукував по всій Європі. Для поповнення колекції близько 1830 року продав дідичне місто Броди. Втім, коштів все одно бракувало. Аби купувати нові медалі, потрохи продавав старі. Його постійними покупцями були цар Микола І та австрійський імператор Франц І.

Був двічі одружений. Перша жінка, принцеса Сідонія де Лінь, подарувала донечку, яка померла в дитинстві. Овдовів­ши, Францішек одружився з Кароліною Коффлер. Вона походила з міщанської родини, але зачарувала графа своєю грацією. Нащадків Кароліна коханому не подарувала. Францішек помер у Варшаві, похований на Повонзівському цвинтарі, могила не зберіглась. Після смерті чоловіка через фінансові труднощі Кароліна продала всю його колекцію. Але не абикому, а Потоцьким з Кшешовицької лінії, отже цінності лишились в родині.

Опікун університету

Бачимо, що лінія Вінцента Потоцького згасла у зародку, тож продовжувачем династії став його брат, великий крайчій коронний Юзеф Потоцький. Цей мав двох синів – Яна (про нього буде окрема розповідь) та Северина (1762-1829).

Разом із братом Северин Потоцький отримав освіту у Швейцарії. Потім був депутатом Чотирирічного Сейму, де запам’ятався скандальним законопроєктом про подвійне оподаткування євреїв. Брав участь у польсько-російській війні 1792 року. Після розгрому і другого поділу Речі Посполитої перейшов на російську службу. Своє рішення пояснив майбутньому мемуаристу Фадею Булгаріну так: «Ми увійшли до держави, де усі наші родові заслуги і становище у колишній Вітчизні зникнуть! Тепер, на початках, деяких з нас підвищили на підставі колишнього фамільного авторитету, але мине тридцять, сорок років, пів століття, і кожний безрідний чиновник буде вище безчиновного нащадка дигнітарської польської фамілії. Якщо наша шляхта не захоче служити і входити у зв’язок з російськими фаміліями, то вона цілковито занепаде».

Потоцького лагідно прийняла Катерина ІІ, він був у свиті її онука, князя Олександра. При Павлі І став камергером, але через довгий язик викликав немилість імператора і позбувся звання. Коли Павла вбили й на трон вступив молодий Олександр, у Северина почався крутий кар’єрний зліт.

Четвертий манускрипт. Як Андрій Потоцький запровадив у Станиславові майже нинішню Європу

У 1801 він стає таємним радником і сенатором. Тепер він гаряче захищає євреїв, яких хотіли виселити з білоруських губерній. З 1802 року – член комісії при міністерстві народної освіти, а наступного року стає першим опікуном новоствореного Харківського навчального округу. Саме Потоцький переконав імператора не відкривати ще один університет у Петербурзі, а зосередитись на провінції, де бракує навчальних закладів. Завдяки сприянню графа у 1805 відкрили університет у Харкові. Сучасники високо оцінюють його роль опікуна. Потоцький не нав’язував своїх порядків, проте всіляко допомагав університету – переманював кращих викладачів, купував обладнання для кафедри фізики, подарував зоологічну колекцію.

У 1817 році, не знайшовши спільної мови з новим міністром освіти князем Голіциним, Северин був змушений залишити посаду опікуна Харківського навчального округа.

Був особисто знайомий з Олександром Пушкіним. У 1822 році під час обіду між ними виникла суперечка щодо кріпосного права, і поет викликав графа на дуель. Від поєдинку їх відмовили друзі, і надалі вони продовжили спілкуватись. Легенда, яку Северин розповів Пушкіну про одну з Потоцьких, що потрапила до татарської неволі, надихнула того на поему «Бахчисарайський фонтан».

Був одружений на Анні Терезі з Сапіг, від якої мав двох доньок і сина Леона. І він, і вона входили до масонських лож. Потім подружжя розлучилось, при чому дівчатка залишились з матір’ю, а син з батьком. Мемуарист Булгарін згадував, що «Северин Осипович був людиною чесною, благородною, відмінного ума та освіти. Усе, за що брався, виконував ретельно й по совісті. Ніколи не приймав гостей, жив на холосту ногу, харчувався у трактирі, а вечори проводив у гостях. У товаристві був приємний і дотепний, але в себе вдома – вередливий і буркотун. Його любили й поважали всі. В молодості був красенем, а під старість надзвичайно худорлявий, але завжди бадьорий і свіжий».

“Батьки” Станиславова. Як Юзеф Потоцький догрався з грошима

Северин володів Ладиженським ключем посілостей, кількома селами у Рад­зинському повіті, що в Польщі, активно скупав землі в Одеській губернії.

А помер Северин у Москві, куди приїхав на лікування. Незадовго перед смертю отримав чин дійсного статського радника – другого за значимістю у Табелі о рангах.

Контрабандист і виноградар

Спадкоємцем Северина став його син Лев Потоцький (1789-1860). Він першим серед родичів отримав повноцінну вищу освіту, закінчивши Віленський університет зі ступенем магістра філософії.

Використовуючи зв’язки при дворі, татусь запхав 19-річного сина в Колегію іноземних справ. Дип­ломатична кар’єра йому давалася легко – служив при російських місіях в Неаполі, Відні, Лондоні. Від простого чиновника доріс до надзвичайного посланника, представляв російського царя в Португалії, Швеції, Королівстві Обох Сицилій. У відставку попросився в 1856 році, будучи кавалером ордену Святого Олександра Невського, членом Державної Ради та дійсним таємним радником.

У 1820 році Лев одружився з Єлизаветою Головіною, росіянкою, але римо-католичкою. Сучасники оцінювали її дохід у 200 000 рублів щорічно, та наступного року її батьки померли й залишили величезні борги. У своїх мемуарах письменниця Єлизавета Драшусова так описує цю пару під час перебування у Неаполі: «Російський посланець Потоцький був людиною слабкого здоров’я, короткозорий і якийсь не представницький. Дружина його, подібна на англійку, була дуже дивна, тож від них обох для росіян було не багато радості».

Місто і його герої. Топ-5 особистостей, які вплинули на розвиток Франківська (ФОТО)

В Італії граф почав збирати предмети античного мистецтва. Тоді якраз розкопували Помпеї, тож Потоцький активно скуповував статуї. Вивести культурні скарби за кордон було непросто, тож Лев прикривався дипломатичною недоторканністю.

Ще в 1834 році він купив за 150 тисяч рублів 209 десятин (близько 227 га) землі у кримській Лівадії. Незабаром граф спорудив там розкішний особняк, який утикав контрабандними скульптурами, а навколо розбив виноградники. Робив вино, продавав фрукти й горіхи. Мав три будинки на набережній Ялти, де працювали аптека, хлібний магазин і готель. Одним словом, не бідував.

Будинок Северина Потоцького у Лівадії. Акварель Луїджі Премацці

Синів граф не залишив, тож усі маєтки перейшли донькам – Леонії та Анні. Але довго тішитись спадком дівчатам не судилося. Вже через півтора місяці після похорону Потоцького до дівчат звернувся Департамент Уділів Міністерства Імператорського Двору з «проханням» продати Лівадію для кліматичного лікування дружини царя Олександра ІІ. Доньки погодились на продаж «лише з почуття глибокої поваги і вдячності государю». Монарх особливо щедрим не був і віддав за процвітаюче господарство 350 тисяч руб­лів. Це при тому, що в рік воно приносило 5-6 тисяч.

Потім імператор зніс графський будинок і побудував розкішний палац. У 1945 році там відбулась Ялтинська конференція, де Сталін, Черчилль та Рузвельт вирішували долю Європи.

А продовжувачем фамілії став граф Ян Потоцький – рідний дядько Льва Севериновича.

Автор: Іван Бондарев
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.