Історія Газета

«Іди, хаме, свині пасти…». Як 100 років тому хлопці з села освіту здобували

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Шкільний булінг, про який так часто повідомляють у сучасних ЗМІ, далеко не нове явище. Ще на рубежі ХІХ-ХХ століть під час навчання у галицьких гімназіях діти селян часто піддавалися знущанням з боку ровесників чи професорів через національну приналежність, невміння поводитись у товаристві чи убогий вигляд.

Але особливо наполегливі все одно пробивалися в люди, пише Репортер.

Учні Львівської академічної гімназії. Фото: zbruc.eu

Скинути хлопську одіж

Для сільських дітей навчання у гімназії було справою честі та можливістю «вибитися в люди». Учнем пишалася вся родина, до нього зверталися односельці за порадою, з проханням прочитати чи написати листа. Однак шлях до освіти був нелегким і вимагав чимало коштів. Тому лише особливо наполегливі та фізично витривалі проходили його до кінця.

Так, наприкінці ХІХ століття гімназійна форма коштувала близько 30-40, а з плащем – до 75 ринських*. Звісно, не кожна сім’я могла дозволити собі такі видатки. Згадуючи про польську гімназію в Коломиї, адвокат, письменник Марко Черемшина писав:

«Я не умів говорити по польськи і спершу дуже бідував у гімназії, а особливо знеохочувався я дуже, коли професори, натякаючи на мою мужицьку ношу в нижчій гімназії, цвіркали мені в очі, що я повинен скинути хлопську одіж і в сюртук убратись або залишити школу і піти гній возити».

Зі Станиславова до Рима. Як подорожували заможні галичани 100 років тому

Якби не встид

«У великій салі першої класи польської гімназії в Коломиї ми, селянські хлопці, зай­няли послідню лавку. Товариші наші в лакерованих чобітках глузували з нас та насміхалися. Як же ж учитель німецької мови сказав мені: «Idź, mudiu, świnie paść» («Іди, хаме, свині пасти» – Авт.), то ціла класа зареготала…», – згадував у «Автобіографії» друг Марка Черемшини по гімназійній лаві Василь Стефаник.

Далі Стефаник описав, як професор Вайгель бив його тростиною по руках, бо він не міг досягнути таблицю із намальованою гієною. Більше того, «потім цей учитель своїм прутом підоймив сорочку, яка спадала верх штанців, і показував класі пояс мойого голого тіла».

Від пережитого сорому хлопець втратив пам’ять. Батько юнака оскаржив дії професорів у директора гімназії і придбав синові «панське одіння». На жаль, це спричинило ще більше глузувань з боку його однолітків.

«Видко, що сукно того одіння не було першої сорти, бо я не міг стерпіти запаху того сукна і дуже високо носив голову. Як я появився переодітий вже в класі, то гураган насміхів стрінув мене, так що я ледве дійшов до послідньої лавки. До того часу і відтоді дотепер я не чув більшого встиду, і здається мені тепер, що я був би іншим чоловіком, якби той встид мене не отроїв», – зазначав письменник.

Репетиторство як порятунок

Починаючи з середніх класів, багато гімназистів заробляли на своє утримання репетиторством (так званими «лекціями»). Це забирало багато часу, який можна було використати для власного інтелектуального розвитку, однак давало можливість утримуватися в місті. Деяким гімназистам приватні заняття дозволяли не тільки покращити матеріальне становище, а й завдяки поглиб­леному вивченню предметів стати одними із найкращих учнів. До таких належав уродженець села Тулова (тоді Снятинського повіту) Петро Зварич. Він навчав шестеро учнів із свого класу, заробляючи щомісяця 30 ринських. До речі, ця сума перевищувала тоді заробітну плату сільськогосподарського робітника.

Майбутній відомий адвокат Іван Макух під час навчання у Дрогобицькій гімназії харчувався тільки чорним хлібом і пісною картоплею. Закінчивши третій гімназійний клас, він почав підзаробляти лекціями. Однак через політичний скандал, пов’язаний з передплатою і розповсюдженням радикальних газет, змушений був перейти до Львівської академічної гімназії. Там він зобов’язувався ще й платити за навчання. Юнака врятувала посада гімназійного інструктора – він мав допомагати іншим учням «не пасти задніх».

Як 100 років тому жінки у Галичині за себе боролися (ФОТО)

Напівголодний спосіб життя вели й інші гімназисти. Окремі отримували їжу тільки завдяки студентам-богословам Львівської духовної семінарії. Ті харчувалися безплатно і раз на тиждень по черзі відмовлялися від однієї страви на користь убогих учнів (так звана «емпірія»). У 1898-1901 роках «емпірію» отримували близько десятка гімназистів і студентів.

Станиславівські гімназисти біля пам’ятника Адаму Міцкевичу. Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького

Туберкульоз і нервові розлади

Вихідці з села, які навчались у Львові чи повітових центрах, часто жили у поганих умовах. Це спричиняло погіршення здоров’я і нервові розлади. Особливо поширеним захворюванням був туберкульоз (сухоти). Також, прибувши до великого міста, діти селян отримували «культурний шок».

«Ми, селянські і дрібноміщанські діти, коли приходили до Львова, чулися тут «селюхами», що нам теж інші на кожнім кроці давали відчути. До того нас пригнітали високі будинки, дезорієнтували круті вулички, приголомшували гамір кованих возів, копитовий лоскіт фіакрів і скрегіт електричних трамваїв, при чім впоювала у нас почуття меншевартости панівна в місті польська розговірна мова, якщо ми не вміли нею добре «wyjęzyczyć się» (висловлюватися – Авт.). А тут треба було ще й відповідно поводитися, щоб шкільному мундуркові нечести не принести» – згадував педагог, у майбутньому директор Перемишльської гімназії Степан Шах.

Учні Львівської академічної гімназії. Фото: zbruc.eu

Бідним треба більше

Гімназисти намагалися особливо ретельно стежити за зовнішнім виглядом і за культурою поведінки. Хто мешкав при інтелігентній родині, той переймав правила етикету від її членів. Ті, що жили в бурсах (гуртожитках), шукали допомогу в підручниках.

Аби повністю відповідати статусу освіченої особи, вони додатково опановували мови, не передбачені обов’язковою програмою навчання (наприклад, французьку), музику (юнаки здебільшого обирали гру на скрипці), а також танці. Наприклад, відомий юрист і громадський діяч Семен Демидчук згадував, що вивчав танці заради товариських взаємин і навіть платив за уроки акторам театру.

Вибори: гроші, горілка та бойкот. Як 100 років тому голосували у Галичині (ФОТО)

Попри значні перешкоди на шляху здобуття освіти, наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть спостерігався значний наплив дітей селян до середніх і вищих шкіл. Так, у 1910 році із 305 учнів Станиславівської гімназії 169 походили із селянських родин. Напередодні Першої світової війни кожний другий представник української інтелігенції у Галичині був вихідцем із села.

Оксана Дрогобицька, історик, ПНУ

*Ринський (гульден) – грошова одиниця Австро-Угорщини. Під час грошової реформи 1892 року ринські замінили коронами: 1 ринський = 2 корони.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.