Погляд Статті

Володимир Єшкілєв: Про бажання бути «як всі»

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Людина прагне комфорту. Прагне розуміння від оточуючих, теплих стосунків зі співробітниками та доброзичливості начальника. За радянських часів це називалося «бути колективістом». Такий собі негласний договір: ти робиш як всі, а ті «всі» вважають тебе «своїм» або ж, принаймні, «нормальним».

В цій суспільній пропозиції криється пастка, пише Володимир Єшкілєв у Репортері.

Негласний договір про лояльність до колективу, на перший погляд, дуже вигідний. Людина начебто витрачає мінімум зусиль (тому що бути «як всі», в принципі, не важко), зате уникає сварок, пліток за спиною, береже нерви та час для чогось більш важливого, ніж щоденна конфліктна напруга.

Але бути «як всі» – це, по суті, бути ніким. Чим досконаліше маскування під «свого», тим менше проявів самобутності. Адже будь-яка самобутність дратує оточуючих та створює ризики випасти з нормальності сірих колективних істот.

Навколо нас сотні тисяч особистостей, які колись уклали негласний договір з суспільством й непомітно для себе, крок за кроком, втратили самобутність. Сотні тисяч зручних для начальства носіїв конформного мислення.

Коли починають говорити про спадок радянщини, завжди говорять про символи минулої доби та комуністичні ідеї. Але ніколи не кажуть про те, що радянщина (або ж совок) це зовсім не монументи з зірками і не пам’ятники партійним вождям. Спадок радянщини – неозора людська маса, заточена бути «як всі». Й жодна декомунізація не здатна відмінити її існування, або ж реставрувати в цих людях самобутність.

Володимир Єшкілєв: Про фетиші

Дехто впевнений, що колективність радянського типу закорінена до якоїсь напівмістичної «общинності наших предків». Що вона є частиною фундаменту, на якому буцімто стоїть народна традиція.

Ця маячня має багато прихильників. Судячи з усього, саме так недобитий совок захищає себе. Тепер, коли від комуністичної ідеології смердить розритим цвинтариком, совок маскується під народність. Тобто намагається впевнити нас, що бути частиною народу можна лише за умови придушення власної індивідуальності.

На жаль, фейсбук поступово стає заручником цього колгоспного настрою. Ще кілька років тому його стрічка радувала кількістю оригінальних самопрезентацій. Люди не боялися випасти з колективного настрою, не боялися йти проти забобонів та стереотипів мережевого колгоспу. Але все це в минулому.

Армії політичних ботів, які пробіглися українським сегментом фейсбуку в часи передвиборчих психічних епідемій, залишили по собі травматичну картину. Мало хто тепер ризикує йти проти колективних настроїв тих двох-трьох мегаколгоспів, де й далі проводять щоденні мобілізації. Зручніше постити котиків, бо ж ніхто не проти котиків.

Є таке єретичне припущення: мережеві спільноти є ідеальним полем для реставрації колективістської імперії. Складна суміш трансляцій від най­маних лідерів думок і травмованих ботанів зміщує настроєві спектри в бік сентиментальної колгоспної одностайності.

Володимир Єшкілєв: Про доноси

У фейсбуці політизована ненависть шлюбиться зі сльозливим підлітковим ресентиментом. Така собі перемога штампів радянського кінематографу, де правильним тлом для справжнього кохання має бути розбомблений фашистський аеродром.

Поки інтелектуали сперечаються про шляхи формування української політичної нації, у фейсбуці швидко складається така собі «мережева українська нація». Ця спільнота ще здивує. Її «диванні родовичі», погладжуючи своїх любих котиків, реставрують колгоспний світ чи не швидше за путінських «зелених чоловічків».

Й підставою цієї реставрації будуть не маразматичні мрії перемальованих старих комуністів. Зовсім ні. Адже завтра будь-чия самобутність може бути проголошена фашистським аеродромом. Навіть самобутність того, хто завжди думав, що він «як всі».

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.