З початку вересня у Франківську побільшало людей з екзотичною зовнішністю. Це все студенти-іноземці трьох університетів – медичного, нафти і газу, Прикарпатського. Загалом їх у місті десь понад 2000. Їдуть, бо тут порівняно недорого вчитися. Натомість іноземці одразу стикаються з прямим видурюванням грошей. Такі собі агенти-посередники дуже небезкоштовно вирішують проблеми іноземців, починаючи із заповнення документів для вступу й закінчуючи пошуком житла.
Посередників не контролюють
Про проблеми, з якими стикаються іноземні студенти в Україні, «Репортеру» розповів студент із Гани Еммануель Аду Джансі. Він, до речі, ще й президент Національної спілки студентів Гани в України. Хлопець навчався в Донецьку, через події на сході змушений був переїхати до Києва та допомогти сестрі перевестися на навчання до франківського медуніверситету.
За словами Еммануеля, на навчання в Україні їх агітують фірми-посередники від українських вишів, хлопець називає їх контракторами. Обіцяють багато, але по приїзді в Україну іноземці стикаються з проблемами. Ані обіцяного трансферу з аеропорту чи з вокзалу до обраного вишу, мовний бар’єр, пошук житла та інші побутові речі. Усе це беруться вирішити ті ж самі контрактори, але за відповідну ціну.
«Багато університетів покладаються на цих контракторів, – розказує Еммануель. – І, на жаль, керівництво вишів не контролює їхню роботу. Таке поширене в Україні. Більшість університетів не хвилює, як посередник отримує студента та що він йому обіцяє. Їм основне, аби студент прийшов саме в їхній заклад. Іноземці шукають допомоги таких агентів, хоч чиєїсь, бо на більшості міжнародних факультетах в Україні є викладачі, які не володіють іноземною мовою».
Купуються на таких агентів не лише через мовний бар’єр, а й через бюрократичну систему реєстрації в Україні, яку новоприбулі не розуміють. І їх про це ніхто не попереджав.
«Може, контрактори навіть роблять добру справу, – вважає Еммануель, – але не за такі гроші. Тут нема чітких тарифів. Наприклад, у Донецьку брали 10 % від вартості навчання. Це великі гроші, враховуючи, що таких студентів в Україні кілька тисяч. Наші батьки з Африки, Азії чи Близького Сходу – бідні люди. Вони тяжко працюють, бо хочуть дати нам освіту».
За словами Еммануеля Аду Джансі, він писав листа до консула посольства Гани, аби той якось натиснув на університетську владу, аби вони дозволити наступним студентам самостійно зареєструватися в українських університетах і не витрачати зайві гроші. Чекає.
«Дипломами не торгуємо»
У Франківську найбільше іноземних спудеїв навчається у медуніверситеті – близько тисячі. А найбільше їх їде з Польщі, Болгарії, Нігерії, Індії та арабських країн. Нещодавно з медичних вишів Донецька та Луганська перевелося ще 700 студентів.
За словами ректора медуніверситету Миколи Рожка, такі фірми-посередники паразитують, бо виш не може собі дозволити самостійно їздити за студентами. Не дозволяє Міносвіти, хіба за власний кошт. Ці фірми привозять угоду, її вивчає представник СБУ, виш видає запрошення на навчання, і фірми привозять студентів.
«Із держбюджету університет не отримує нічого, аби сплатити за тепло, електроенергію чи зробити ремонт, – говорить Рожко. – Ці студенти, які зараз прийшли, значно покращили фінансовий стан вишу. На рахунку маємо 50 млн. грн. Це плата за перший семестр. Якщо у нас найдорожчий стоматфакультет – 19 100 грн. для українців, то іноземець платить еквівалент 3800 доларів».
Також Микола Рожко стверджує, що дійсно – між студентами-іноземцями посередництво є серйозною проблемою.
«Але університет до цього не має ані найменшого стосунку, посередників між викладачами нема, – запевняє ректор. – Я з цим борюся вже четвертий рік, відколи на посаді. Як і серед українських студентів є таке, що хтось комусь хоче помагати, так і серед іноземців. Нехай не ображаються друзі з арабських країн, але серед них ця проблема найбільша. У них там були якісь старші, що пробували вирішувати молодшим питання з іспитами, з перебуванням та іншим».
Також, за словами Миколи Рожка, є такі випадки, що колишні студенти, які тут одружилися, мають українське громадянство, знають, що їх не депортують, тож використовують тих, які тільки приїздять, заробляють на них.
«Знаємо не лише ми, але й відповідні органи, – каже Микола Рожко. – Це їхня робота, і хай вони цим займаються. Були випадки, що вираховували, депортовували. Ми не торгуємо дипломами – у нас треба вчитися. Наприклад, навесні виключили поляків. Хтось наобіцяв їм, що вирішить питання з іспитами, тож вони пропускали заняття».
Не вірити, бо не пройде
Також чимало іноземців навчається в університеті нафти і газу (ІФНТУНГ). За словами керівника центру організації іноземних студентів цього вишу Галини Малик, у них є 114 іноземців на стаціонарі та 79 на заочному.
Також пані Галина додає, що їх на навчання запрошує одна фірма-посередник, з якою університет має договір.
«Робота з агентами у сфері освіти – це загальноприйнята практика у світі, – говорить Галина Малик. – В Україні така робота регулюється міністерством освіти».
Про додаткові послуги посередників пані Галина стверджує, що за два роки, поки тут працює, – не чула.
«Ми завжди збираємо іноземців і попереджаємо: якщо хтось таке пропонує, аби не вірили, не велися і знали, що в нас таке не пройде, – каже Галина Малик. – Минулого року ми відрахували студента з Китаю, який не склав залік, бо придумав собі, що хтось йому допоможе».
Це такий один аспект проблеми. Добре, що у нас хоч із расизмом не так буйно. І Cлава Богу.
Comments are closed.