Стосовно перших міських радянських листівок «думки вчених розходяться».
Нині серед колекціонерів ходять декілька картонних карток, на яких зображені об’єкти Станиславова. Але то якісь дивні об’єкти! Серед них можна побачити руїни гетто на Бельведерській, головний корпус вчительського інституту зі слідами пожежі, а також пошкоджену синагогу. На обороті нанесена адресна сітка, латинські літери «Br» і… все, пише Репортер.
Жодна з тих карток не пройшла пошту. Є припущення, що це звичайні фото, зроблені у 1944 році, аби проілюструвати шкоду, яку місту завдали німці. А адресна сітка там є тому, що друкували їх на трофейному фотопапері. Ніхто з фахівців сьогодні не може сказати однозначно, що це – поштівки чи фотографії.
А перші «справжні» радянські поштівки, які стосувалися Франківська, з’явились лише у 1957 році. Вони були чорно-білі, виготовлялись фотографічним способом на фабриці масового фотодруку тресту «Укрфото» та мали солідний наклад у п’ять тисяч примірників. Перелік видів наступний: парк Шевченка, готель «Карпати» (тепер ресторан «Садко»), вулиця Щорса (Вітовського), медінститут і Радянська площа (Вічевий майдан). Згодом до традиційних об’єктів додалися радянські новобудови. Серед них можна побачити заводи й фабрики, які у всьому світі, м’яко кажучи, не вважаються туристичними родзинками. А от храми зникли. Виняток зробили тільки для колегіати, і то лише через те, що там розмістився музей.
Перші кольорові поштівки з’явилися вже через рік. Друкували їх у Ленінграді (Санкт-Петербург), на фабриці Володарського. Проте вже у 1960 році побачив світ комплект станіславських листівок, випущених книжково-журнальною фабрикою Міністерства культури УРСР. Обидві серії були посередньої поліграфічної якості, зображення там «пливли». Колекціонери охрестили їх мутними.
Пізніше радянські видавництва опанували кольоровий друк і подальші листівки виходили значно кращими. Паралельно збільшувалися наклади. Якщо «мутні» нараховували 25 000, то серія видавництва «Радянська Україна» у 1970 році – вже 60 000, а у 1980-х середній наклад дорівнював 100 000 примірників. Проте абсолютний рекорд був поставлений у 1977 році, коли листівка із зображенням пам’ятника Леніну та вулиці Радянської вийшла тиражем у 225 000 одиниць.
При таких обсягах траплялись і очевидні ляпсуси та проїзди. Так, у 1964 році вулицю Грюнвальдську чомусь назвали вулицею Карла Маркса. А на листівці 1970 року із зображенням ратуші негатив повернули не тим боком, тому ринкова площа набула досить дивного вигляду. Проте рекордсменом з помилок виявилася листівка із зображенням пам’ятника Міцкевичу (1980 рік.). Тут скульптора Блотницького обізвали Плотницьким, а різьбяра Я. Бембновича з повагою назвали «скульптором Т. Блонським». І випустило цю поштівку не якесь там провінційне видавництво, а саме Міністерство зв’язку СРСР на фабриці Гознака. До речі, Міцкевич так сподобався зв’язківцям, що у 1986 році вони повторили наклад. Із тими самими помилками…
Поштівки незалежної України далеко відстають від радянських за накладами, проте випереджають їх у якості. Справжній філокартичний ренесанс почався у 2000-х, коли Україна потроху почала виходити з кризи дев’яностих років. З’являються подарункові набори видавництв «ЗПС», «Гостинець» і приватного видавця Солодкого. У 2008 році на День міста мер Віктор Анушкевичус замовив у видавництві «FlyCards» серію поштівок. Їх безкоштовно розповсюджували по Франківську, а головною «фішкою» стало те, що марку клеїти не треба – пошта пересилає їх безкоштовно. Сьогодні ця серія вже стала філокартичною рідкістю.
Також цікавою є серія видавництва «Лілея-НВ». Вона називається «Хто руйнує моє місто?» та ілюструє невдалі архітектурні втручання в історичну забудову Івано-Франківська. Справжнім проривом став шикарний фотоальбом того ж видавництва «Івано-Франківськ на давній поштівці», де колекціонер Зеновій Жеребецький зібрав 302 рідкісні види старого Станиславова.
Отже, тутешня філокартія має за плечима вже понад 100 років. Але за весь цей довгий час не вийшло жодного каталогу поштівок. І якщо над радянським періодом вже ретельно працюють, то до австрійського й польського ще ніхто не брався. Не останню роль тут відіграє відсутність у колекціонерів бажання співпрацювати одне з одним.
Коли середня вартість старої листівки дорівнює 15 доларам, не кожен захоче віддати комусь її електронну копію…
Аввтор: Іван Бондарев
Comments are closed.