Газета Фото

Хто такі райдери і чому одного скейт-парку для Франківська замало (ФОТО. ВІДЕО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Минулого тижня біля франківського озера відкрили оновлений скейт-парк. На майданчику зібралося близько пів сотні юнаків на скейтах, роликах, бамах (маленьких велосипедах) і самокатах. Місця їм було явно замало.

Репортеру” стало цікаво скільки людей налічує тусовка вуличних райдерів Івано-Франківська та коли це стало настільки популярним?

Дорослих чоловіків, а здебільшого такі види дозвілля саме хлопчачі, які б каталися по місту, знайти було важко. Їх лишилися одиниці, та й катаються вони не кожного дня. Кажуть, змінюються пріоритети: робота, з’являються сім’ї.

«Ми всі сприймаємо наше заняття навіть не як спорт, а як стиль життя, – розповідає досвідчений роллер Сергій Постернак. – Багато хто припиняє кататися, але потім знову до цього повертається. Контингент 24-25 років зараз вважається «старічками» і зазвичай більшість катається просто вперед-назад, без виконання особ­ливих елементів».

Який з видів вуличного екстремального відпочинку буде у фаворі в молоді, залежить від світових модних тенденцій.

«От саме зараз спалах популярності самокатів, – каже Сергій. – Колись дуже популярними були бемікси, на яких катався кожен другий. Після прийшли скейти. Усі ходили з кольоровими пені-бордами, навіть якщо не вміли на них кататися, просто носили його з собою як аксесуар. Це мода, яка постійно повторюється, йде по колу».

Підмічають, що зараз у райдерській тусівці міста найбільше дітей від 5 до 16 років.

«Для них це просто як розвага, але краще так, ніж пити пиво», – додають екстремали.

Найстарший представник скейтерів міста, якого нам вдалося знайти, – Назар Назарук. Каже, свого часу був співорганізатором місцевого фестивалю екстремальних видів спорту «Х-Гуцулія».

«Раніше ми каталися будь-де, де було нормальне покриття: біля драмтеатру, біля стадіону «Рух». Нас було до 10 людей, – каже він. – Я вже тоді був одним із найстарших, адже був у 11 класі, а інші хлопці – 8-9 класи. Фігури для тренувань ми будували самі».

Назар каже, так захопився скейтами, що навіть відкрив свій магазин. Проіснував він сім років, а потім довелося закрити через економічну кризу. «Він перестав бути бізнесом, лише потребував додаткових вливань, – зітхає Назар. – Я пов’язую це зі зміною моди, ну, а потім почалася війна».

Дорослих райдерів у нас не надто сприймають, тому цим здебільшого займається молодь.

«У нас місто не готово до того, що ти будеш на серйозну роботу в офіс приїздити на скейтборді, – продовжує Назар Назарук. – На тебе дивляться як на дикуна, і це створює проблеми. Адже скейтборд задає тон одягу, навіть моду».

За словами хлопців, деякі суто скейтерські бренди, наприклад Supreme, почали вже співпрацювати з відомими домами моди.

«Є речі, які виходять за рамки скейтбординку, наприклад, кеди «Ванси», – каже Назар. – Люди, які в них ходять, думають, що це просто молодіжний бренд, але першопочатково воно пішло від скейтерів».

Хоч усі райдери, з ким ми говорили, стверджують, що особ­ливої різниці між ними немає, все ж виділяли «більш» і «менш субкультурних». Більш специфічними є скейтери. У них навіть є спеціальне вітання.

«Є привітання – рукостискання, яке почали використовували скейтери, і саме по ньому можна визначити, що цей чувак катався, або катається, – пояснює Назарук. – Це хлопок руками, клацання пальцями і удар кулачком. Ти зустрінеш людей на іншому кінці світу, і вони з тобою так привітаються – це не просто якась локальна штука».

Фото 2006 рік

Після скейтерів і роллерів у Франківську з’явилися «бами», або ВМХ. Це такі маленькі велосипеди, на яких зручно робити різноманітні трюки. Олег Коробков почав кататись у 2007 році, тоді йому було 16. Каже, до того чи не єдиний, хто мав у місті «бемікс», був Андрій на прізвисько «Панда».

«У нього була досить заможна родина, тому бам у нього з’явився ще на початку 2000-х. Я зміг досягнути його рівня буквально за два роки», – каже Олег.

За його словами, у бамерів існує гра «Байк». Її суть у тому, що хтось один показує трюк, а інші мають його повторити. Якщо хтось не виконує трюк – має літеру зі слова «байк». Хто найшвидше збере слово, той вилітає…

Хлопці розповідають, що якщо раніше вони просто домовлялися про зустріч, зідзвонювалися, то зараз все значно простіше. Достатньо просто прийти на майданчик і точно когось зустрінеш, бо зараз їх значно більше.

Голова ГО «Екстрим для всіх» Сергій Постернак навіть створив сторінку в Інстаграм «goextremeforall», на якій періо­дично анонсуються змагання та фестивалі. Сергій також мріє про власну школу екстремального міського спорту в Івано-Франківську, однак каже, поки що все впирається у бюрократію.

Хлопці мріють, аби подібних майданчиків, як той біля озера, у місті відкрили кілька, хоча б по одному на район. Бо ж охочих не бракує.

Автор: Тетяна Скоропляс

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.