Газета Люди

Близнючки на війні. Як франківчанки Надя з Танею пішли захищати Україну

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Близнючки Надія і Тетяна Задорські з Івано-Франківська у 2016 році підписали контракт на службу у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді. Нещодавно одна з сестер стала мамою і виховує маленького синочка, а інша – продовжує службу на сході.

Надя з Танею завжди і всюди разом. Кажуть, найбільше цінували, що є одна в одної, коли були разом на війні, пише Репортер.

Вже й не пам’ятають, у кого саме з них виникла ідея піти служити. Кажуть, якось усе наклалося – Майдан, почалася війна, вони закінчили університет. Підписали контракт сестри 21 листопада 2016 року. Таня потрапила у 8 батальйон, а Надія у – 108, обидва батальйони при 10 ОГШБ.

Надія посміхається, може, це у них від батька, адже він 20 років прослужив у 114 бригаді тактичної авіації. Його батько, а їхній дідусь, теж був військовим. Батько прийняв вибір доньок і підтримав їх. До речі, нині він теж підписав контракт і служить у Сваричах Львівської області.

Найболючіше було для матері – вона не могла зрозуміти доньок. Надія каже, лише зараз змирилась.

Нині Надя на Луганщині. Це її друга ротація і перша без сестри. Вдруге Таня у сектор не поїхала – пішла в декрет. На війні вона зустріла своє кохання. Її чоловік Іван нині служить у 8 батальйоні. За кілька місяців у нього має закінчитись контракт. Продовжувати не буде, бо хоче бачити, як росте син.

Жінки на війні. Чому троє прикарпаток поміняли мирне життя на солдатські чоботи та взяли до рук зброю (ФОТО)

Іван з Буковини. Тетяні освідчився, коли обоє були на ротації у 2017-2018 роках. Влітку минулого року вони взяли шлюб, а 16 лютого Таня народила гарненького хлопчика Максимка.

Надія, коли розказує про сестру й племінника, здається й через телефонну слухавку, аж світиться. Щаслива за неї. На жаль, не могла бути поруч і побачити малого – не виходить по службі.

Надя й зараз на Луганщині – це її друга ротація без Тані

Розказує, що сестра дуже хотіла, аби вона була хресною.

«Але зараз мені нереально виїхати з сектора, – говорить Надя. – Але все одно я для Максима буду найріднішою та найближчою людиною. Я завжди буду поруч».

Надія зізнається, сумує за сестрою, без неї тяжче. Говорить, заспокоює те, що вона вдома і з нею все добре.

Таня ж навпаки переживає за сестру. Знає, як їй там.

«Тут нічого страшного нема, – каже Надія. – Страшно й небезпечно там, де наші хлопці – на передових позиціях. Вони ближче до ворога. Дуже переживаємо за них».

Каже,єдине що всі вже втомилися не фізично, а морально – давлять армійські будні, що далеко від дому. А так у них усе добре. З Надею служать до 20 жінок. Говорить, що першої ротації було значно менше.

Як Ганна Василик з Коломийщини стала мамою для всієї 10 бригади (ФОТО)

«Для мене вони справді героїні, бо залишили дітей, не бачать, як вони ростуть, – каже Надія. – Вони справді знали, куди йдуть, бо бригада бойова».

Ні Надійка, ні Таня ніколи не жаліли, що пішли служити. Надя каже, у них ніби відкрилося друге дихання і вони справді почали цінувати життя заново – по-іншому.

Пригадує, як їй нереально страшно було, коли вперше заїхали у сектор. Тоді були у Попасній та Новозванівці. Каже, якби не підтримка сестри, вона б не справилась.

«У мене був шок. Я бачила ці руїні, місцевих, – згадує Надя. – Хотіла просто кричати. Був такий крик душі – що я тут роблю? Якби не Таня… Вона мене вислуховувала, заспокоювала. Я нею горджуся».

І тут же Надійка сміється, що спершу побратими їх плутали, але потім постійно вгадували, хто є хто. Впізнавали за ходою. Не могли пояснити, як саме. Просто казали – різна хода і все.

«Поблажок, що ми слабка стать не було, – говорить Надійка. – Що мені сподобалося, що було таке ставлення, мовляв, ти знала куди йдеш. Воно якось навпаки загартовувало, змушувало бути сильнішою».

Розказує, коли приїздить додому – дуже хочеться скинути форму і одягнути звичайний одяг.

«Я звикаю до нового образу десь до двох днів, – сміється Надійка. – Дуже незвично без берців і відчувати якусь легкість на ногах. Але минає час і знову тягне назад. Мама свариться, аби нікому не казала таке. Каже: «Як тебе можу тягнути туди – це ж війна?». Я хочу їй виговоритися, розказати, як там, що бачила, що переживала. Вона не розуміє. Може лише зараз змирилась».

Історії з АТО. Жінка з сектору правди

Єдина, хто її точно розуміє, – сестра. «Ми щодня на телефоні, – говорить Надійка. – Тепер говоримо переважно про Максима. Мені цікаво й важливо знати про нього все. Що він робить, як посміхається, що любить».

За вісім місяців у Надії закінчується контракт. Каже, зараз у думках, а що робити далі? Сподівається, що до того часу все закінчиться.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.