Тарас Грень: «Наш ворог – паніка. Ніякої тотальної мобілізації немає»

Останні події у Криму неабияк стривожили всю Україну. Вороже налаштовані «офіційно невідомі», але явно російські військові намагаються господарювати на території півострова. РНБО уже наказала привести українську армію в повну бойову готовність. На жаль, навколо цього питання з’явилося багато чуток, а то й відвертої дезінформації.

– Тарасе, яка насправді ситуація з мобілізацією?

– Справа у тому, що мобілізація не була оголошена. Зараз Івано-Франківський обласний військовий комісаріат проводить навчальні збори. До них залучаються військовозобов’язані, які попередньо були включені до команд з доукомплектації районних і міських військкоматів. Це незначна частина людей. Їм надіс­лані повістки – ми подивилися, чи є вони на місці, чи немає їх на місці, прийшли чи не прийшли. А ввечері ці люди пішли собі по хатах. Наступного дня вони теж прийшли. У них є свої певні заняття, тренування, залежить від того, які вони функції мають виконувати.

– Ну, пересічні мешканці, знаючи про військову агресію та отримавши повістку з військ­комату, сприймають це однозначно. Жінки передзвонюються, лякаються. В інтернеті пишуть всяке, іноді й просто брешуть. Навіщо?

– Треба розуміти, що зараз проти України ведеться й сильна інформаційна провокаційна війна. Суть її в тому, аби розхитати економічну ситуації нашої держави зсередини. Аби посіяти серед людей паніку, аби люди кинулися знімати гроші з банкоматів, виносити харчі з магазинів, заправляти баки машин, цистерни, відра, все, що є в хаті, бензином. Само собою зрозуміло – якщо ми зараз усі прийдемо та почнемо купувати по 100 кілограмів картоплі і 200 кілограмів гречки, то ніяких запасів не вистачить. От тоді вже почнеться дефіцит і тоді вже буде справжня паніка.

– Який зв’язок між дефіцитом харчів і чутками про мобілізацію?

– А от вам кажуть, що йде тотальна мобілізація, у вас яка перша думка виникне? Що почалася війна – треба запасатися. Ви відразу, напевно, подумаєте, а чому не купити продуктів на триваліший час – на тиждень, два, три. Пам’ятаємо, як це було з чутками про кінець світу. Люди потім по півроку ці запаси доїдали.

– То до кого ж прийшли повістки?

– До людей, які були ще раніше визначені. Які потрібні для команд доукоплектації комісаріатів. У наших військкоматах це постійно проробляється. Незважаючи на те, що наші військові сили 22 роки нахабно нищилися – з мовчазної згоди всіх.

Коли в Івано-Франківську було знищено одну з найпотужніших армій України, а вона була укомплектована найкращою зброєю, яка взагалі на той час існувала в СРСР. Розпродавали зброю, розпродавали військові землі. А коли ми казали – навіщо ви нас нищите, то нам відповідали – ми не будемо ні з ким воювати, нам війська не потрібні.

Розумієте, армія – як годинниковий механізм, якщо звідти забрати навіть якусь дрібничку, він не буде працювати або працюватиме з похибками. От у нас і забирали ці важливі «дрібниці», нас розбирали, нас пробували бити кувалдою зверху. Але разом з тим навіть це випробовування показало – в армії лишилося головне – в армії лишився дух.

От, говорив з Євпаторією, з полком, що там стоїть. На них чинять шалений тиск – психологічний і майже фізичний, аби вони присягнули на вірність Криму. Вони підняли державний прапор Украї­ни і сказали, що присягали на вір­ність Україні.

І в нас військові частини були приведені у підвищену боєготовність. Я навіть сам здивувався, що техніка завелася: все виїхало, все працює, все є. Уявляєте – нас 22 роки нищили і не вбили!

– До речі, ходить ще багато інформації, що частини у Криму просто покинуті на самих себе. Як із цим?

– Та чому ж? З ними контактують, є зв’язок з командирами військових частин. Але є таке поняття, як військове командування, а є ще поняття людяності. Тобто люди хочуть знати, що ними не просто командують, а що інші люди, держава їх підтримують. І ми намагаємося це зробити. У нас є медіа-центр, ми розпов­сюджуємо інформацію, просимо журналістів приходити до частин, знімати, показувати, що реально відбувається.

– Щодо повісток – народ відгукнувся?

– Навіть більше, ніж ми очікували. Звісно, були й такі випадки, що люди двері не відчиняли чи ще щось. Але натомість до військових комісаріатів прийшло дуже багато добровольців, людей, які казали – нам ще повістка не прий­шла, але ми б хотіли захищати Батьківщину.

– І що з ними?

– Їм сильно подякували, сказали, що це дуже добре. Складався певний список, якщо треба буде когось викликати. Ми ж не знаємо, що станеться завтра. Ситуація напружена, територіальні претензії до нашої держави реальні й це виз­нано світом. І нам треба захищатися. Якщо ви знаєте, що за рогом вас чекає злодій, який уже взяв до рук ножа, то вам треба хоча б підняти з землі палицю. Тому зараз нам треба реально підготуватися.

P. S. Матеріал готувався в понеділок, сподіваємося, що на момент виходу номера ситуація зміниться тільки в кращу сторону.