Війна

Прикарпаття приймає біженців

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

До Івано-Франківської області приїхали понад 170 людей зі сходу та півдня України. Їм тут надають безкоштовний притулок, медичну, юридичну та соціальну допомогу. Самі ж гості в захваті від прикарпатців, але переживають за своїх рідних, які лишилися у Криму. Вони моляться, аби все було спокійно, щоб повернутися додому.

Кримські татари – корінні мешканці Криму – найбільші прихильники України серед мешканців півострова

Із загостренням конфлікту в Криму громадські активісти та влада Прикарпаття оголосили про готовність надати притулок усім охочим кримчанам. Для цього при Івано-Франківській ОДА створили координаційну раду з питань надання допомоги населенню під час надзвичайних ситуацій. До неї увійшли керівники всіх департаментів (освіти, охорони здоров’я, соціального захисту), управління молоді та спорту, управління з питань надзвичайних ситуацій та молодіжний громадський центр «Еталон». При раді створено «гарячу лінію» (тел. 067-341-11-60, 099-311-25-15). Сюди звертаються і ті, кому потрібен прихисток, і ті, хто може його надати.

За словами начальника управління молоді та спорту ОДА Мар’яни Озорович, зараз на Прикарпатті перебувають понад 170 людей із Криму. Їм надали притулок у Рожнятівському, Богородчанському, Тлумацькому, Снятинському, Косівському районах та в місті Яремче. Є домовленість з власниками приватних садиб, готелів і відпочинкових баз.

«Між тими, хто приїхав, хто приймає і координаційною радою укладається тристоронній договір, – розповідає Мар’яна Озорович. – Івано-Франківська область – поки що єдина, яка дає якесь юридичне підґрунтя. Водночас цей договір є своєрідною позначкою про те, що люди можуть отримати медичні, освітні чи соціальні послуги. Юристи розробили його для того, аби якось легітимізувати цю діяльність. Тобто це – своєрідний захист для одних і для других».

«Репортер» відправився у Косів до Ростислава Мартинюка, власника зеленої садиби, який прийняв у себе п’ять сімей кримських татар. Чоловік розповідає, що просто порадився з дружиною та написав оголошення у соцмережах про те, що може надати безкоштовний притулок. Про своїх гостей, які живуть у Косові вже тиждень, пан Ростислав каже, що вони – люди гонорові.

«Не можна випитати, що їм потрібно, – говорить Мартинюк. – Кажуть, усім забезпечені, бо знали куди їдуть. Але я ж розумію, що продуктів треба. Ми з друзями зібралися та вирішили, що їх не лишимо. Вони там наших морських піхотинців підтримують у Фео­досії, а ми їх тут. Жити будуть стільки, скільки їм потрібно».

Крізь вікна невеликої сільської хатини заглядають стурбовані жінки з дітьми на руках. У хаті гамірно, багато малюків, які бігають, кричать, граються. Журналістам тут не дуже раді, але таки погоджуються на розмову, тільки без фотографування.

Гулізар – невисока молода жінка з рудим волоссям – розповідає, що приїхали вони з друзями, трьома машинами. Інформацію про притулок знайшла в інтернеті. Біля неї стоїть її подруга Заріна, тримає на руках маленького хлопчика, більше мовчить, ніж говорить.

«У нас вдень спокійніше, а ввечері виходиш, то всюди бронетранспортери, вантажівки, солдати, – згадує Гулізар. – Ми їхали спеціально вдень, аби діти не боялися. Доїхали до кордону, а там стоять десять людей з автоматами. У всіх перевіряють документи. Автомати направляють прямо на машини. Нас запитали, чого ми їдемо? Відповіли, що у нас діти маленькі – боїмося».

Вдома у жінок лишилися їхні батьки. Переживають. Кажуть, що люди у Криму стали агресивними. «Ті, що хочуть до Росії, напевно, якось окрилилися допомогою від Путіна, чують себе захищеними і можуть говорити й робити все, що хочуть, – розповідає Гулізар. – Вони агресивні до нас, бо всі знають, що кримські татари за Україну. Ми навіть розчарувалися у наших сусідах-росіянах, з якими жили поруч роками. Наші люди ходили на протести проти референдуму й ніхто не голосував. Хоч батьки дзвонили, ніби на якусь дільницю прийшли люди у національних татарських костюмах. Це спеціально для російських телеканалів – аби показати, що кримські татари ходили на референдум і все добре».

У Косові кримчанам подобається. Кажуть, люди тут добрі та небайдужі, підходять і розпитують, звідки приїхали, як справи, чи просто висловлюють підтримку.

Старших дітей жінки записали до косівської школи. Вони знають українську мову, розказують вірші, але вдома всі спілкуються татарською.

Гулізар із Заріною одноголосно кажуть, що повернуться до Криму, як усе буде спокійно. А зараз просто не хочуть, аби діти бачили солдат.

Телефоном «Репортер» зв’язався ще з однією гостею з Криму – Лейлою Мед­житовою. Жінка з синами, невістками та онуками приїхала з села Укромного Сімферопольського району. Каже, що з ними прибули ще дві родини з села. Загалом – десять дорослих і десять дітей. Зараз вони живуть у готелі неподалік Богородчан.

Лейла говорить повільно та обережно. Каже, про притулок дізналася через «гарячу лінію». Вдома лишився її чоловік, аби чужі не зайняли хату. Жінка також повернеться, коли все затихне.

«Нас лякали, що татар знову будуть виселяти, – бідкається жінка. – У нас усіх по троє-четверо маленьких дітей і ми довго не роздумували та приїхали сюди. Як їхали, то всі плакали. Ми 23 роки прожили в Україні, й не для того я ростила своїх синів, а тепер онуків, аби вони служили в російській армії. Як повернуся додому, то всім буду розказувати про ваших людей – вони мені дуже сподобалися».

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.